Estadísticas de telegram channel - @starlev

«Білий Попіл» Ілларіон Павлюк🎞️ дуже містичний і насичений екшоном детектив. Павлюк пише книги, як сценарії до фільмів чи серіалів. вони моментально починають крутитися у тебе в голові й так хочеться, щоб колись ці екранізації стали реальністю♥️ тут і гумор, як коли Тарас втікав від переслідувачів всіма можливими й неможливими шляхами, а гонитва нагадувала класичні комедійні погоні з гепанням нападника по голові чимось важким. і містика з Вієм, різною чортівнею, релігійним фанатизмом і поганськими кривавими обрядами. і, звісно, детективна лінія, але така динамічна і з такими лютими поворотами, що навіть маючи здогадки просто сидиш і насолоджуєшся подорожжю😉 я взагалі нічого не знала про книжку і трохи здивувалася коли побачила, що тут події розгортаються у 19 столітті. але одразу занурилася в атмосферу того часу бо написано дуже вайбово. це вже не просто київський детектив приїздить до маленького села розслідувати вбивство (десь я вже це чула...), а детективна історія в сеттингу тисяча вісімсот якогось-там рокупрочитала на одному диханні, але мені тут очевидно не було реальної магії, а у "пітьмі" вона для мене була. та навіть без магічного реалізму тут вдосталь містичних елементів 📖4/5 😉#пишу_відгуки

✨️"Вітаємо на цвинтарі амбіцій..."✨️"Тут нема нічого, чого б не виправили банка фарби і атомний вибух.""ОДИН ДЕНЬ"ДЕВІД НІКОЛЛС"ВСЛ"Хотіла щось типу Саллі Руні - отримала. Тільки більш емоційний варіант.«Один день» — це не просто роман про кохання. Це глибока, щира й дуже реалістична історія про дорослішання, вибір і втрати. Девід Ніколлс майстерно розповідає про Емму й Декстера, які після випадкової ночі знайомства вирішують залишитися друзями. Щороку автор повертає нас до одного й того самого дня, щоб показати, як змінилося  життя головних героїв — кар’єра, стосунки, мрії, розчарування, нові шанси.Роман чудово передає атмосферу плину часу. Ми бачимо, як герої ростуть, помиляються, закохуються в інших, але продовжують шукати одне одного. Це історія про те, що життя рідко складається за сценарієм, а щастя часто виявляється поруч, просто ми не завжди готові його побачити.Ніколлс пише з гумором і теплотою, водночас не уникаючи болісних тем — невпевненості, втрат, самотності. У книзі багато впізнаваних ситуацій: страхів, сумнівів, мрій. Саме це й робить її  живою.Після прочитання «Один день» залишається тихий емоційний післясмак. Ця книга нагадує: один день може змінити все, а всі люди, яких ми зустрічаємо, залишають у нашому житті відбиток, навіть якщо ми цього не очікуємо.✍️ Кому сподобається: тим, хто любить правдиві, емоційні історії про стосунки, дружбу, вибір і другі шанси.🚫Недоліком для мене був місцями розтягнутий текст, що трохи уводив мою втомлену свідомість від сюжету. 🎬Фільм екранізовано. Тому я вчинила тут также, як з романом "Друг": почала перегляд паралельно з прочитанням. Але фільм ще дивлюся. До речі, теж гідна екранізація. Напишу пізніше окремо про нього.#Один_день#ДевідНіколлс#ВСЛ#бібліотекаJilli #978/10#книжкова_мегерочка

Отримала посилку від Видавництва Старого Лева 🌟Буду поступово показувати що там в мене. Перша книжечка — "Вівці цілі" від Євгенії Кузнєцової 🐑"Навіть коли здається, що час застигає, а земля зупиняється, приходить зима. Сіріє небо, шелестять висохлі трави, мерехтять гірлянди під гул генераторів — більше для світла, ніж для свята. Люди живуть війну як уміють, роблять свій вибір, як можуть: відпустити чи хай там що, аби свої були цілі? Чи стане серця для любові у темну добу? У засніжених очеретах Дніпра, на спустілих вулицях, що стікаються з пагорбів до траси, у темних хатах, де поріг обсипають маком від нечисті, а душі померлих приходять за Різдвяні столи, Яна переступає через дірку в паркані і вплутується у дилеми, де немає ані правильних запитань, ані відповідей, але є Максим, непевність, любов і вівці." Читала вже її "Драбину", тож приблизно знаю, чого очікувати і під якій настрій я це буду читати. Спойлер — коли захочеться посміятися 😸 Ну і звісно взимку. Може в цьому році вже вийде з сезонним читанням, принаймні кілька зимових книг в мене чекають на поличках ❄️#кт_поповненняКниготерапія📗Підписатись

​​«Доля — це така тварюка, яку потрібно наздогнати, міцно схопити обома руками і добряче потрясти, доки вона не віддасть тобі все, що ти хочеш» «Непрохані поради для вбивць від Віри Вон» — Джессі Сутанто Від «Старого Лева» 408 с. 9/10 Цю історію робить особливою головна героїня — Віра. Дуже символічно, адже саме вона стала особливою і для решти персонажів. Віра стала каталізатором розвитку сюжету і тією, хто навколо себе збирає людей і створює затишок. Вона — 60-річна власниця невеликої чайної у Чайна-тауні у Сан-Франциско. Типова китайська мама, вихована за старими традиціями. Любить чаї, прокидатися вранці і мала б бути півнем, а не свинею. Її життя доволі розмірене, аж поки в своїй чайній вона не знаходить труп. Віра упевнена, що поліція не зможе розплутати цю справу, тож береться розслідувати її сама. Зрештою, крім детективки, вона стає ще й свахою. Цей детектив для мене не був типовим. Це була радше просто затишна історія, в якій є ось цей детективний елемент. Віра не експертка і її знання базуються на серіалах, вона не допитує свідків, не висуває теорії. Але проводить свої слідчі дії так, що в неї майже відразу, на відміну від поліції, зʼявляється чотири підозрюваних. Хто винуватець в цілому можна зрозуміти. Я здогадалась десь за сто сторінок до фіналу, а більш кмітливі читачі, можливо, зроблять це і раніше. Та все одно було цікаво, бо ця книга більш ніж детектив. Вона про віднайдення себе, свого покликання, родини. Маємо кілька головних героїв, які поступово розкриваються, і стають близькими як Вірі, так і нам. Тож з кожною сторінкою підозрювати когось із них стає все складніше.Віра дуже допитлива і вперта, а ще наполеглива. Якщо вона щось вирішила, то так і має бути. У решти просто немає шансу не послухатися. Тож зрештою і кожен герой розкривається перед Вірою і або виправдовує себе, або навпаки додає ще більш підозр. Цікаво, що в цій книзі навіть не саме вбивство є центром. А взаємостосунки між героями. І я б навіть сказала, що все в більшій мірі крутиться саме навколо них. Що буде з Джулією тепер, а як же Олівер? Чи Сана пробачить Рікі? А Тіллі погодиться все ж, що він не Тілберт? Ось так поступово історія закручується все більше і більше. А вбивство стало тим, що обʼєднало всіх цих людей разом. Що мені ще сподобалось, то це атмосфера чайної та того, як Віра описує свої чаї, з якою любов’ю вона це робить. Цікаво теж, як сама Віра бачила свій заклад і яким його побачили інші. А ще я вбачаю в книзі символізм в тому, як до кінця книжки змінюється чайна Віри і сама Віра. А ще, звісно, смачна їжа. Тут їй теж багато уваги приділялось і ось ці посиденьки створювали атмосферу затишку і родинного тепла. У цій книзі поєднались: ▪️cozy-детектив та харизматична головна героїня; ▪️комедійність та душевність; ▪️сила турботи та віднайдена родина. Думаю, книга сподобається тим, хто любить почитати і детективні історії, і затишні романи про стосунки людей, а ще, звісно, чай і добре поїсти. Більше фото книги — додаю в коментарі до цього посту 👇💭А ви читали цю книгу, як вам? Плануєте? Любите більше cozy-детективи чи більш моторошні, схожі на трилери? #книжковий_відгук

«Щоденник покоївки» 🌟це один з найкращих трилерів, які я читала останнім часом🤌🏻у центрі центрі сюжету молода жінка-покоївка, яка працює у заможних клієнтів.прибирає, а водночас уважно спостерігає за чужим життям.і одного дня вона натрапляє на таємницю, настільки небезпечну, що відтепер небезпека чатує вже на неї..сюжет постійно тримає в напрузі.часові лінії змінюються, розділи короткі, від різних героїв, що спонукає читати «ще одну сторінку».цікаво прописані персонажі, у кожного своя мотивація й приховані «скелети у шафі».авторка вміло розставляє гачки, на яких тримається інтрига, і змушує сумніватися у кожному.«Зовні люди можуть видаватися цілком звичайними, та досить пошкрябати їхній фасад – і під тим лиском завжди знайдеться якась таємниця..» у книзі піднімаються серйозні й болючі теми, від мовчання жертв насильства до тонкої межі між довірою та зрадою.багатошарова історія, що досліджує психологію героїв, приховані секрети та ціну, яку ми платимо за мовчання.однозначно рекомендую, + події відбуваються осінню✨10/10⭐️

Сьогодні, 5 вересня, у світі відзначають Міжнародний день благодійності 💙А ви знали, що книги можуть не лише розважати, надихати чи відкривати нові теми, а й допомагати робити добрі справи?У «Видавництва Старого Лева» є кілька видань, частину коштів з яких ми спрямовуємо на благодійність. Більшість із них ви вже добре знаєте, проте цього разу ми раді показати новинку, яку тільки-но здали в друк — книгу докторки Шіні Сомари «Енергія. Наука довкола нас» з ілюстраціями Луни Валентайн (переклад Божени Козирєвої).Це яскраве й пізнавальне видання пояснює, звідки виникає енергія, як вона змінює наше життя і як ми можемо використовувати її відповідальніше. У книжці знайдете цікаві факти, прості пояснення та безпечні експерименти для досліджень вдома 🔬⚡ Видано за підтримки Yasno 💛📖 Важливо: 20 грн від продажу кожного примірника ми перераховуватимемо на рахунок БО «Благодійний фонд Діти Героїв» — фонду, що надає довгострокову допомогу дітям, які втратили одного чи обох батьків унаслідок російської війни проти України.

Зі мною насправді ВСЕ ДОБРЕМоніка Гейзі моя оцінка:4✨Відразу скажу що багато хто буде плюватись на книгу, бо головна героїня бісяча. Але вона і має бути бісячою, бо має виражений нарцисизм. Не нарцисичний розлад, але перевагу таких рис в характері. Книга про те, як Меґґі (28 рочків) одного дня каже чоловіку «а давай розійдемось», а він такий «а давай». Ну і далі буде про те як вона переживає розлучення. І от чому мені була цікава ця книга – бо Меґґі переживає розлучення як нарцисичну травму, а не як втрату. Те що чоловік так легко її відпустив сильно вдаряє по її его, і вона намагається знайти спосіб полікувати поранене самолюбство. Способів вона знаходитиме багато, але жоден не допоможе. Нарцисична травма то як чорна діра, що туди не кинь – все зникне. Можна тільки навчитись з тим жити, навчитись жити в світі де для всіх інших ми не є центром всесвіту, і вони не повинні нам постійно щось давати і ставити наші інтереси вище за свої. Меґґі дуже важко з цим змиритись, тому більшу частину книги вона багато потребує від друзів, постійно шукає підтвердження своєї привабливості, знецінює багато класних людей, і відверто користується хорошим ставленням до себе. Вас таке бісить? А от мені з позиції професії дуже цікаво😅Але якщо дочитати до кінця то можна побачити доволі реалістично описані трансформації Меґґі. Вона піде до психотерапевтки і це мій улюблений розділ. Я так хіхікала як її дратує психотерапевтка та психотерапія в цілому. Але разом із тим вона вчиться користатись цим процесом в найкращу розумінні цього слова. Це і відрізняє клінічний нарцисичний розлад від нарцисичного характеру. Коли у людини розлад – вона не здатна взяти щось хороше від інших, коли вони самі те дають, бо мають величезну заздрість, що хтось може давати, адже самі так не можуть. Тому будуть знецінювати. Якщо вам цікава тема взаємодії дуже неідеальних людей – то раджу! #відгук@nevpokiy

Ловець повітряних зміїв. Халед Госсейні #ВСЛКнига, яка не відпускає, про яку постійно думаєш, прочитавши чергові сторінки, а ще більше – дочитавши повністю💔Я намагалася ділитися з вами думками по мірі прочитання – ось тут був початок моїх вражень, вчора передостанній з дописів, ну а нижче👇 — до чого привели ці всі мої роздуми🥹«Амадока» Софії Андрухович (ось тут мій відгук про неї)  була видана в 2020, початок написання 2017, а задумала її авторка ще в 2014 (принаймні так каже Вікіпедія). Але все одно це набагато пізніше, ніж 2003 — рік виходу "Ловця повітряних зміїв"До чого це, спитаєте ви? Просто історія, розказана Госсейні в цій його книзі, мені надзвичайно перегукувалася з текстом Андрухович (і тому в таких випадках я перевіряю, що тут курка, а що яйце було написано раніше)Ну дивіться читайте-порівнюйте:1)в Амадоці є схожа історія про дружбу дітей, навіть такого ж віку 🤌2)так само батько однієї дитини прислуговував(хоч трошки) батьку іншої🫡3)в обох творах є описи-порівняння з жертовними тваринами і обидва ці описи мають дуууже безпосереднє відношення до головних героїв та певних подій🥺4)так само ці діти були надто близькими одне одному(в Ловці це рідні по крові, в Амадоці — це закохані)💔5)і найголовніше — в обох творах один з цих, таких близьких, героїв вбиває іншого, в одній з цих книг фігурально(за рахунок своїх вчинків), в іншій — на жаль, реально💔(хоча я довго не погоджувалася з таким вибором героїні Амадоки та й інших людей(бо це завідома відмова від боротьби за існування, трошки про це писала тут) і тільки зараз, перечитавши ту складну сцену, зрозуміла, що на той момент її мозок просто не витримав болі🥺)6)вже мовчу про етнічну та релігійну неприязнь на той час між українцями(християнами) та євреями(юдеями), описану в тексті Андрухович, та афганцями(сунітами) та хазарейцями(шиїтами) в тексті Госсейні (вибачте, якщо щось наплутала, але ж суть не в назвах, а у відносинах — між мешканцями одної країни, одного міста/села, ба більше, одного будинку або й сім’ї🥺)Може тому що в нашому суспільстві до сих пір можна зустріти несприйняття іншої віри, іншої національності, інакшості загалом🥹 (що часто призводить до непередбачуваних(а іноді і кривавих) наслідків💔), може саме тому, коли перед очима були слова хазарейський хлопчик, мій мозок читав єврейський🥺🤔До вищесказаного додам: незважаючи на те, що моє читання цього тексту Халеду Госсейні дещо розтяглося у часі, саме після неї я повірила — книгу на 400+ сторінок можна прочитати за день. Мені здається саме так я й зробила б з цією історією, якби мала відпустку чи повноцінний вихідний(від домашніх справ також😉). Або хоча б не клювала носом, коли бралася за читання біля 23-ї години🤷‍♀️, з сумом згадуючи, як колись в юності я могла читати практично до ранку💪Бо тоді ця історія точно не дала б мені заснути, поки не була б перегорнута остання сторінка. Та й ще довго після цього — якщо вірити першому реченню цього мого допису😉 Але принаймні в силу перших слів таких текстів, як ця книга, я тепер точно вірю🥹💔

Недаремно мені ніколи не подобалися ці страхітливі ляльки та маріонетки, які періодично з'являються у фільмах жахів. І навіть обкладинка книги «Як продати будинок з привидами» Ґрейді Гендрікс мала б наштовхнути мене на думку, що щось з ними буде не так😶‍🌫️Як на мене, то цю книгу можна віднести до трилерів/жахів, тому що вже десь на перших ста сторінках з'являються моменти, які по-справжньому наводять страх. Я, загалом, не з лякливих, але часом було доволі моторошно.Отже, що тут у нас? Головна героїня – це жінка на ім'я Луїза. У неї є маленька донька та рідний брат, який проживає поряд із батьками. Одного дня їхні мама й тато потрапляють у автокатастрофу та помирають, і саме з цього моменту починається найцікавіше. Луїзі та Марку (брат) потрібно буде повернутися у дім дитинства та привести його до ладу, щоб виставити на продаж. Проблема тільки в тому, що вже з перших секунд у будинку вони починають відчувати присутність якоїсь сили, яка зовсім не радіє їхній появі. Автор справді вміє змусити читача завмирати та зосереджуватися на історії. Нас періодично "заводять" у цей дім, а потім розповідають, власне, історію цієї родини – спочатку так, як це бачила Луїза, а потім очима Марка.Фінал книги трохи простіший, ніж уявлялося, але я залишилася задоволена. До речі, у процесі читання постійно візуалізувала собі цю історію на великих екранах. Цікаво було б подивитися такий фільм.• Маріонетка – це власність, яка володіє власником.• Важко пояснити, як це – носити маску, людям, які ніколи цього не робили, але щойно ти надягаєш маску, ти – вже не ти. Те саме з маріонетками. Візьмеш її до рук, і твоя постава й голос змінюються. Ти відчуваєш, що вона хоче, чого вона боїться. Ти розумієш її потреби. Не ти керуєш маріонеткою. Маріонетка керує тобою.🎧 Creepy Music Box – Terra FantasyВидавництво Старого ЛеваБільше відгуків на книги за тегом #ВіраЧитає ❤️

ось така краса мені приїхала від ВСЛ 😍Єдина вціліла - Райлі СейгерВелич і розкіш маєтку Гоупів у далекому минулому. Кілька десятиліть тому тут сталося потрійне вбивство, яке не розкрили за браком доказів. Ті страшні події обросли чутками та перетворилися на міські легенди. Ленора Гоуп, здається, єдина, хто знає правду. Однак розповісти її не може — жінку розбив параліч. Нова доглядальниця Ленори, потрапивши у моторошний маєток, опиняється у вирі старих таємниць. Дівчина не може зупинитися у пошуках відповідей, історія Ленори її одночасно і лякає, і манить. Та хіба вона могла подумати, що, розплутуючи родинну трагедію Гоупів, віч-на-віч зіткнеться із власними демонами? Дякую що поділилася - Рейчел Рунья Катц Остання розмова Деніела Розенберґа та Лії Коен-Джексон — чотирнадцять років тому в літньому таборі — поклала край їхній дружбі. Доки одного дня вони не опинилися поруч у літаку. Попри велике бажання Лії уникнути спілкування з Деніелом, доля знову зводить їх разом. Вони мешкають в одному місті, в одному районі і… мають працювати над спільним проєктом.З кожною зустріччю «хімія» між Деніелом і Лією лише наростає і розмови про ситуацію в літньому таборі вже не уникнути. Як не уникнути й інших подробиць з життя кожного з них. Ця вразливість і відвертість робить їх справжніми друзями. Та чи прагнуть вони обоє лише дружби? яку ви б почитали? ❤️ - в сенсі яку? обидві! 👀 - Єдина вціліла 🔥 - Дякую, що поділилася👎🏼 - упс, жодну