Це - Женя...Вона актриса,яка взагалі не мала сидіти на цій сцені, закутана в українській прапор. Не мала прокидатися кожного дня о 04:00, слідкувати за збором заліза й декорацій, командувати вантажниками, зривати голос і сидіти на локації ще години 4, коли усі аплодисменти вивітрилися, а актори, балет і я - вже 2 години як відпочивають в готельних номерах. Не мала ця Женя їздити у фурі з дорослими мужиками нічними трасами, не мала організовувати логістику, не мала залазити на висоту 20 метрів без страховки, і слідкувати, чи вмикається неоновий хрест. Не мала Женя, ця прекрасна актриса (підкреслюю) - цим усім займатися.Вона просто ходила на наші репетиції, щось підказувала по сценах, ставала зі мною в пару, аби поставити фехтування на «Як розвалити імперію?», т.д.Але в фінальні дні перед премʼєрою, коли кожен мав бути на своєму місті,сталося так, що саме Женя взяла на себе весь сценічний департамент. Не мала це робити. Але раптово, чомусь,у цієї чудової актриси - знайшлися сили, сміливість і безумство - організувати те,що навіть я - боявся б на себе брати. І тепер - Женя голова сценічного департаменту Ребелії.І якщо ви бачите виставу,кожен раз, де б вона не проходила,ви маєте знати,що вона починаєтьсяне з гриму, не з автобусу з наклейкою «МУР» у вашому місті,не з репетиції з акторами,не з розминки балету,навіть не з включення першого світлового приладу.Вона починається задовго до цього, з Жені, яка приїжджає в кожне місто о 05:00 ранку,розгрібає фури й виставляє реквізит.І закінчується,не тоді, коли ви стоїте з гордо піднятим тризубом на руці,а коли Женя,о другій ночі, все зібрав з темного майданчика - нарешті має можливістьпіти поспати дві години,до наступного виїзду о 04:00.