Canal Скарбничка історій - @skarbnyczka_istorij - №1435
Читаю зараз книгу Анни Бжезінської - Води глибокі, як небо (має вийти в видавництві Жорж) і хочу сказати одне: це вам треба. Зараз, поки дочитую, пишу довгий пост, в якому буду порівнювати цю книгу зі ще одною новинкою, яка невдовзі вийде українською (ану чи вгадаєте, про яку я книжку), а поки ось вам маленький шматочок, щоб перейнятись цим чарівним вайбом: Вночі величезна цитадель Бріонії була дивним місцем, сповненим шепотіння і тремких тіней. Відголоски неслись спустілими коридорами, породжуючи мінливі відлуння, що, здавалось, хихотіли і закликали до забави. Цівки блідого світла виповзали з-поміж каменів, немов сріблясті змійки, відбивались від глянцевих шоломів сторожі і тікали в пітьму. Блукаючі вогні танцювали на вістрях мечів, що оздоблювали залу прийомів, і розпалювали іскри в очах алебастрових статуй. Ґобелени йшли брижами від вітру, який зась було відчути смертним, принци на портретах водили очима, помічали навіть найменший рух павука, що снував павутинку в темному закутку під дерев’яною стелею. Вночі цитаделлю розгулювали демони, і жоден з гостів Рокко ді Бріонія не смів навіть носа висунути поза двері гостьової кімнати. Вони натягували ковдри на голови, рахували краплі, що перетікали в водній клепсидрі, і молились, аби Всевишній послав їм сон. Та коли гості все ж глибоко засинали, з-поміж гобеленів вихилялись ламії, невагомо, мов подих, повзли вниз стовпцями балдахінів, зависали над самими подушками, щоб ловити слова, які шептали гості, і пити з їх уст найпотаємніші сни. Інколи з-за вікна долинало лопотіння крил запізнілої ґраї, яка поверталась до принцового пташника з новинами. В повню кам’яні ґарґуйлі з гуркотом розвертались в бік нічного світила і муркотіли тихі пісні про красу світу понад місяцем. Стімфаліди, що патрулювали мури, сідали на зубці і зі скреготом чистили металеві пера. Ґолеми важко плентались, гублячи крупинки піску над мармуровою підлогою… А зрідка між цих скрипів і шелестів линув плач дитини.
450
25-11-11 19:38