Semar&VR

... про гру, яка виглядає, як мультфільм Генрі Селіка по сценарію Тіма Бертона. Про віар-досвід, який дуже відрізняється від усього, що ви бачили раніше. Про найкращу, поки що, віртуальну пригоду року. The Midnight Walk.Гра з перших секунд вражає своїм неповторним візуальним стилем. Справа у тому, що всі персонажі та декорації спочатку були зроблені вручну з лайна і гілок глини, дерева та паперу, а потім вже відскановані і перенесені у гру. Тому виглядає все дууууууже незвично і трохи моторошно. Атмосфери додає чарівна сумна музика, та й історія про світ, де зникло сонце, навіює легку меланхолію. При цьому, сюжет не те, щоб дуже простий. Філософська казка, у якій гравець виступає у ролі такого собі Прометея, підіймає складні питання: що таке темрява — ворог чи друг; що страшніше — пустота ззовні чи всередині.Щодо механік і геймплею The Midnight Walk дуже проста. Тут можна ходити, посилати полум'яного друга у певні місця, ховатися від монстрів та шмаляти з сірникової пушки. Але така лаконічність зовсім не псує гру. Навпаки, це допомагає краще зануритися у світ милого, моторошного, сумного і трохи оптимістичного мультфільму.Дуже раджу.

Ну що, готові до лонгріду? Одразу кажу, що я не технічний експерт і відстежую ринок XR, здебільшого, по відосам з Ютубу, тож на абсолютну об'єктивність не претендую. Ви, май френдз, можете додавати у коментарях свої думки та спостереження. Отже...Чому XR? Тому що eXtended Reality. Саме під таким терміном зараз об'єднують усе, що стосується віртуальної (VR), доповненної (AR) та змішанної (MR) реальності.На ринку розважальних XR-пристроїв зараз правлять бал два з половиною бренди. Перший — це Мета від зовсім-не-рептилоїда Цукерберга. Саме шоломи від Мета стоять на полиці у мене і багатьох моїх знайомих. Включно з виходом третьої моделі Meta Quest компанія дотримувалася політики "випускаємо дешеве залізо, яке потім має окупитися за рахунок внутрішньоплатформених продажів." Але упс. Тактика не спрацювала. Минулого року XR-відділення компанії зазнало багатомільйярдних збитків. Це призвело до масштабних скорочень, виходу, а потім повернення Мети з XR-ринку (як той котик перед дверима). Наразі Мета планує зосередитися на XR-окулярах, а новий Quest4 планується до виходу десь у 2027 році і, як кажуть інсайдери, буде значно дорожчим за попередні моделі.Взагалі XR-окуляри — це тренд минулого року. Їх не розробляв хіба що дуже лінивий, але більшість компаній так і зупинилися на прототипах. Детальніше про цей кіберпанк, на який ми заслуговуємо, можна подивитися отут. Другий популярний, але трохи менш відомий у нас бренд, це Pico. Шоломи від нього дешевші, за моделі від Мета, комфортніше сидять на обличчі (ні, я не буду тут жартувати про те, про що ви подумали) та мають більшу роздільну здатність лінз. Чому тоді їх менше купують? Бо бренд. Багато хто знає про метавсесвіт. Facebook, Instagram, простиаллах, Threads. Плюс у Мета багато власних додатків та ігор, тож більше можливостей користуватися шоломом у автономному режимі. Піко — це для ПК-геймерів.Чому я написав про два з половиною бренди? Ну бо нещодавно на ринок з ноги увірвалася компанія Valve, яка погрожує випустити такий шолом, який порве всіх і все. Ось тут розбирається промо цього майбутнього хіта, і робиться це навіть українською, тож я не буду писати зайві літери.Окремо можна було б виділити ще PS VR2 від Sony, але від світу консолей я досить далекий, та й ніша ще вужча, ніж у шоломів, заточених під ПК.Переходимо до XR-пристроїв, створених спеціально для бізнесу, спілкування та професійних проєктів. Тут однозначний лідер — Apple Vision Pro. Тут є не дуже свіжий, але досить гарний розбір цього девайсу українською. Від себе скажу, що пересічному геймеру воно не дуже потрібно, та й ціна у 3500$ якось ой.Ще є дешевший Vive Focus 3 від HTC з роздільною здатністю лінз у 5К, кутом огляду на 120 градусів та іншими наворотами. Кажуть, на ньому дуже круто навчатися, створювати бізнес-симуляції ' навіть робити медичні операції на відстані.Далі — перспективи.Ринок XR, як і більшість діджитал сфер, зараз переживає кризу. Якісних змін майже немає, технології дорогуваті, користувачів відносно небагато. Великі компанії проводять масштабні скорочення, незалежні — закриваються. Але не все так погано. Останні новини кажуть, що на конференціях і виставках 2026 року нам покажуть багато цікавого, у тому числі, можливості використання нейромереж у XR.Про круті штуки для віара я вже писав у цьому пості.Хух. Ніби все. Що забув? Що ще розказати? Які доповнення? Пишіть у коментарях 😉

Чесно скажу, Into the Radius зайшов мені не одразу. По-перше, естетика Сталкера — далеко не моя улюблена, по-друге, надто мало ресурсів, надто легко померти, надто багато речей, які треба робити вручну (як-то діставати патрони з коробки, перезаряжати зброю, чистити її різними видами інструментів тощо). Але десь на другу-третю годину я втягнувся і тепер можу розказати про плюси, які сподобалися особисто мені.Перше — це саспенс. Живих персонажів, окрім протагоніста, у Радіусі немає, зате є крихкі чорні постаті, які розлітаються на друзки, коли їх торкаєшся, і видають якісь побутові фрази. Є голоси, які, особливо у покинутих будівлях, щось бурмочуть, співають, плачуть... І повірте мені, веселий дитячий сміх за спиною у темному підвалі — це страшніше за монстрів.Друге — це деталі. Їх помічаєш геть не одразу, але згодом вони додають специфічного шарму мертвому світу Радіуса. Артефакти, покинуті предмети, фото на стінах будинків. Так, у цілому, Into the Radius — це Сталкер, який не називають Сталкером. Із характерною soviet-style атмосферою. Іржаві Жигулі, покинуті гаражі, місто Pechorsk та дівчинка Tanya the Pyoner. Але, якщо вас це не відлякує і ви любите хорор-виживачі у віарі (та вже наведений вище Сталкер), то Into the Radius може сподобатися чи навіть затягнути не на один десяток годин.

Наприкінці минулого року для моїх улюблених пазлів Puzzling Places вийшло велике оновлення, яке зробило геймплей ще приємнішим.По-перше, нарешті зробили режим MR. Тобто тепер можна не ризикувати в'їхати рукою у шафу чи перечепитися через стілець. Вмикаєте MR — і пазли висять просто посеред кімнати. Дуже зручно.По-друге, значно покращили відстежування рук. Контроллерами збирати все ще зручніше, але, за бажання, можна і брати віртуальні шматочки реальними пальцями. По-третє, додали новий режими гри — Journey. Він зовсім простий, за раз дається 4 шматочки, збираєш з них частину загального пазлу, дається ще. Ідеально для тих, хто не хоче 26 годин збирати мечеть з 1000 шматочків хоче почілити, а не задротити. Ну і додали ще низку косметичних змін, описувати які я не бачу сенсу. Зайдете — самі побачите.А якщо у вас нема підписки Horizon+, до якої як раз входить ця пречудова гра, або ви любите знижки, то для вас (і для мене теж, гг) є чудова новина. 9 квітня пазли НАРЕШТІ ВИХОДЯТЬ У СТІМІ!!!!

Skydance's Behemoth — майже ідеальна гра на віар. Основні плюси, на мій погляд, такі:🏰 атмосфера. Багато хто називає цю гру віарним Дарксолзом, і це так. Похмурі пейзажі, похмурі замки, похмурі підземелля. Занепад, смерть, безвихідність. Все як ми любимо.⚔️ бойова система. Відбити своїм мечем меч ворога, розтрощити сокирою щит, відбити кинджал (або зловити його на літу і відправити назад прямо у голову супротивника), зачепити лучника бет-крюком та скинути у прірву, увімкнути режим суперсили та розчавити лице нападника... Варіантів розібратися з ворогами тут справді багато, а фізика здебільшого працює дуже добре.💀 боси. Ні, не так. БОСИ! Битви з Бегемотами — це найкрутіші моменти у грі. Щоб уявити собі як це, згадайте, якщо грали, битви Кратоса з титанами у GoW3. А теперь перенесіть це у віртуальну реальність, коли кострубата шкіра велетня опиняється у вас прямо під руками.⚙️ геймплейні механіки. Затуляти вуха та рот у реалі, щоб захиститися від звукових атак й отруйного туману у віарі — це прикольно, я вважаю.Плюс оригінальна система апгрейдів — коли треба брати класти зброю на ковадло і буквально кувати. Плюс досить непоганий сюжет з оцетакповоротом. Але чому ж гра тоді "майже" ідеальна? — спитаєте ви. А ось чому:😵‍💫 проблеми з оптимізацією. Буває, гра вилітає (тут рятує зниження параметрів графіки), місцями підлагує, зрідка глючить фізика.⬆️ лінійність. Основна кампанія проходиться за 6-8 годин, що немало для віарної гри, але більшість часу доводиться тупо йти вперед. Інколи трапляються розвилки з секретами, але всі вони дуже швидко повертають на головну і єдину дорогу.Взагалі інколи виникає відчуття не до кінця розкритого потенціалу гри. Здається, що ось тут можна було б зробити трохи більші та нелінійні рівні, ось тут можна було б докрутити надлюдські здібності протагоніста, ось тут — додати ще трошки варіантів ворогів. Можливо, це все буде у DLC.Енівей, Skydance's Behemoth — одна з найкращих віарних ігор, у які я грав досьогодні. Технічні недоліки трохи дратують, але де ще ви будете хвилин 20 реального часу повзти по спині велетеньского прямоходячого лося? 😉Мій вердикт: 9 Порожніх королів з 10