Найбільшим плюсом цього трилера я вважаю те, що персонажі тут поводяться дуже по-людськи.А якщо точніше, дуже по-мудацьки: егоїстично, невиважено, не шкодуючи почуттів оточуючих і часто плюючи в обличчя одне одному.Приємних людей на цих сторінках взагалі нема, проте є травмовані, є відморожені, є відверто хворі, хоча не без того, що деяким з них іноді можна трошки поспівчувати.Я вже писала, що сюжет тут як поп-корн: простий, стрімкий, емоціно необтяжений, проте доволі захопливий і добряче закручений.І дуже інтенсивний та насичений, може навіть трохи занадто, хоча оце «занадто» вилізає боком хіба у фіналі, а до того все непогано тримається купи і додає до динаміки.Якщо в загальних рисах, то тут є таємниче зникнення, якому передує проникнення і втирання в довіру; масштабні злочинні схеми і корумпованість влади; старезні скелети у шафі; шантаж і вимагання; вбивства і містифікація; різномаїтні злочини сексуального характеру і, я певна, що на позір згадала не все.Але закрутити такий сніжний ком зазвичай легше, ніж розплутати, тож зрештою все трохи сиплеться.І навіть не стільки через загальну складність сюжету, скільки через дуже типову проблему, про яку я вже багато разів говорила: авторський страх довести все до кінця так, як того вимагає історія.Зайва раціоналізація і занадто фантастична розвʼязка цьому трилеру не пасують, проте спрощують його до смішного, хоча до цього я була майже вражена кількістю неочікуваних твістів.Але як на одноразовий динамічний трилер — непогано, бо плюси теж доволі вагомі.Не з обовʼязкових до читання, але і відкладати його в процесі читання не хочеться.📖 «Паризькі апартаменти»✍️ Люсі ФоліВидавництво Старого Лева