📣 - Чоловік нам кричить: «все, можете голови підіймати!»Ми зрозуміли: 99%, що ми вдома, в Україні. Ми голови попідіймали, а я остатній стояв, чую, попереду штурхають один одного:- Є! Є наш прапор! Синьо-жовтий прапор!! Сльози самі пішли, я закрився і не хотів ні з ким говорити. Ми йшли, а назустріч нам рускі йшли. Такі наїджені, відгодовані, показували нам середні пальці: - Xохли, ми за вами ще повернемося, вам всеодно не жити… А ми йдемо, як завше: руки назад, голова вниз, хоча можна було вже випрямитися… Але так та звичка була прошита, що ти не віриш. Бачиш прапор, бачиш українців, але ти йдеш з головою вниз і руками позаду. Ти йдеш, на тебе прапор одягають і ти щосили кричиш: - Слава Україні! По традиції, цигарки давали, то я думав, що три запхаю за раз. Викурив одну, відразу другу… Їсти не хотілося, дуже солодкого хотілося. Але нам спочатку не давали. Памʼятаю, у «швидкій» - мені трохи погано стало, то у «швидку» посадили, уколи зробили - лежала пачка печива. Я кажу: дайте! А чоловік: «я не знаю, чи можна, треба запитати… Ну, візьміть..»Я дивився на те печиво, у мене сльози текли. Взяв половинку до рота - я не міг його ковтнути, я його жував, жував… Я так насолоджувався… Все, більше не можу.. Чоловік перериває інтервʼю.(Сповідь вчорашнього полоненого Миколи Івановича)…….…….…….!!!