📣 Ох, ці спогади…Якось мене запитали, навіщо так часто згадувати Юрія, можна ж, врешті, дати йому спокій.. Сам Юрій спокою не мав за життя і навряд чи хотів, аби ми спокійно спостерігали за руйнацією країни зеленими зрадниками.Чому цитую? Поясню. Оті зубодробильні промови Зеленського, написані завдяки колективному чи індивідуальному генію його спічрайтерів, які викликали ручаї сліз розчулення на щоках у слухачів, за місяць-другий перетворилися на нікому нафіг не потрібну макулатуру. Ніхто ці томи бла-бла-блакання задарма не візьме, як би їх не втюхували і не навʼязували ушлі маркетологи. Бо вони про вбивчу брехню, про майстерну акторську гру, про відсутність внутрішнього підтвердження сказаному, про облуду і оману.А дописи чоловіка, який виміщав їх як не з акцій протесту проти зелених зрадників, то з окопу, не завжди досконало вивірені, без вичитки і коригування, стали уже класикою соцмереж. Бо вони про розум, совість, далекоглядність, відповідальність автора, який написане стверджував своїм життям. Настільки щиро і до кінця, що «відзначився на війні лише загибеллю».Як завжди, плюсую автору. Колективно помстилися, хай їм грець…