Руда стерлядь про книжки | Розтин трупа показав «типові зміни мозку, які поза сумнівом стверджуют...

Розтин трупа показав «типові зміни мозку, які поза сумнівом стверджують манію переслідування». Цікава цитата, враховуючи, що це реальні слова з висновку. Зараз би за таке, що найменше вбили б, а тоді це були виважені слова дуже поважних людейХотіла вчора відразу про це вам розповісти, але вирішила, що о 3-тій ночі то буде не цікаво 🥺Тож, беріть каву☕️, зараз буде, сподіваюсь, пізнавальне чтиво⚪У другій половині ХІХ століття Відень був одним із головних медичних центрів Європи. Там сформувалася так звана Віденська медична школа, що об’єднувала лікарів, викладачів, дослідників і всіх ясних умів загалом. Її ключовою базою була Allgemeines Krankenhaus (Віденьська загальна лікарня) - одна з найбільших лікарень того часу. Тут проводили просто величезну кількість розтинів, що дозволило систематично порівнювати симптоми за життя і зміни в органах після смертіЦей підхід пов’язаний насамперед із постаттю Карла Рокітанського, який провів десятки тисяч розтинів і створив основу патологічної анатомії.Але трохи не про це…☹️⚪Проблема полягала в тому, що логіка про те, що все видно при розтині чудово працювала, для так би мовити, тілесних хвороб, але її почали переносити на психіку Якщо запалення легень чи то інфаркт можна підтвердити на розтині, то чому б не підтвердити так само божевілля? Логічно? Насправді - ні⚪Тут потрібно сказати, про ще один важливий момент: тоді ще не існувало сучасного розмежування між дисциплінами. Тобто лікар, який робив розтин, міг одночасно виступати і як дослідник, і як психіатр, і як сімейний лікар, і як судовий експерт. Більше того,цю багатофункціональність від нього очікувалиПаралельно існували ідеї про те, що характер і навіть злочинність мають біологічну основу. Зокрема, кримінальна антропологія Чезаре Ломброзо, який вважав, що існує вроджений злочинець. ⚪Усе це створювало інтелектуальне середовище, де фраза з фото виглядала логічною, а не як зараз, повністю абсурдною.З часом почали накопичуватися суперечності. З’ясувалося, що одна й та сама анатомічна картинка може відповідати різним психічним станам, а однакові психічні симптоми можуть виникати без будь-яких видимих змін мозку. Далі на поле бою вийшли гістологи, генетики, нейрофізіологи, клінічна психіатрія ітд…⚪У ХХ столітті відбувся поступовий розрив між морфологією і психопатологією. (В сенсі не так уж розрив - просто це працює і разом, і одночасно паралельно)Судова медицина також почала чітко обмежувати свої висновки тим, що реально можна встановити, а це: причина смерті, характер ушкоджень, наявність органічних змін. Всеее👍⚪Оцінка психічного стану відійшла до судової психіатрії, яка працює з поведінкою, історією життя, свідченнями, медичними записами….Тож як підсумок, можу сказати, що ця цитата це прекрасний екземпляр цілої епохи. Тут і блискучі досягнення анатомії, і надмірна віра в матеріальні пояснення, і тиск судової системи, яка вимагала абсолютної визначеності. Ну просто прекрасненькоРуда стерлядь про книжки