Давайте поговорим про «Буремний перевал»: роман про те, як усі одне одного ненавидять (і чому це геніально)Якщо ви досі думаєте, що «Буремний перевал» — це меланхолійна історія про ніжне кохання на фоні туманних пустищ, то у мене для вас погані новини. Це не «Віднесені вітром». Це герметичний, похмурий і максимально токсичний трилер, де всі персонажі — просто жахливі люди.Гіткліфф і Кеті — це справжній заповідник токсичності та нарцисизму. Їхнє знамените «У нас на двох одна душа» звучить не як романтична обітниця, а як психіатричний діагноз. Вони егоїстичні, мстиві й не шкодують нікого навколо. Гіткліфф взагалі поводиться як максильно мразотна і жорстока істота, якій хочеться побажати лише одного — горіти в пеклі. Але в тому й парадокс: хоча всі персонажі викликають огиду, відірватися від їхньої історії неможливо.Тут усе неймовірно похмуро й тісно. Весь світ героїв обиртається між двома маєтками, і виходу з цього замкненого кола немає. Це якась нескінченна циклічність страждань, де гріхи батьків стають спадком для дітей. Молодше покоління виглядає як духовні двійники своїх предків, які змушені розплачуватися за чужі помилки, навіть не знаючи всієї правди. Бронте створила неймовірно густу атмосферу: привиди, що плачуть у вікна крізь ніч, і дивна манера оповіді через треті руки, яка робить історію ще заплутанішою.Це класика, яка справді вражає, але не своєю «милістю», а тим, як вона б’є під дих. Це розповідь про те, як біль породжує ще більший біль, написана неймовірно красивою мовою. Книга отримує від мене чотири шоковані лисички з 😓😓😓😓 п’яти, бал я зняла просто так, як маленька недостойна помста цій історії за весь той емошинал демедж, що вона мені нанесла. Не дивлячись на це, я дуже раджу цю історію, навіть якщо ви будете ненавидіти кожного персонажа (а ви будете, повірте), ви гортатимете сторінки так швидко, ніби від цього залежить ваше життя. Просто беріть і читайте, це справжній емоційний розрив.#Redfox_прочитане