😉 "Орден лева та ключа", Всеволод Поліщук
#прочитане #fiction

Львів втягує та склеює в єдину картинку споруди, явища, людей. Цілі ордени. Масонські ложі. Усе підлаштовує під себе.

книжку на огляд люб'язно надало видавництво "Віхола", тож це ще й #співпраця 🫶

⏺

У Львові відбувається серія загадкових вбивств та зникнень: письменник, міністр, депутат. Журналіст-розслідувач Радецький має історію у ресторанному піарі, тож, дізнавшися, що останній інцидент відбувся у закладі, де той колись працював, агенція довіряє справу саме йому. А потім стається:

трішечки галицького снобізму, стьоб над ним самим, багато щирої любові до Львова, таємний орден, що звинувачує в усіх бідах міста понаєхавших східняків, шеф-кухар Муркотенко (кучерявий і в кроксах), амнезійні укольчики, багато левів (з пісюнами і без), чотири сторінки спілкування героя з чатомджіпіті замість рісьорчу, підсумком яких, (слава богу), є те, що штучка інтелект погано рісьорчить, отруєні цукерки "Шалена бджідка", неймдроппінг прізвища самого автора твору, відрізані голови, ліричні відступи про історію місцевої пиятики, лекція про урбанізм доки героїв тримають ув'язненими у підвалі, материнські інстинкти 20-річних дівчат щодо 40-річних алкоголіків у зав'язці (але цю лінію розкручено набагааато краще, аніж я боялася), загублена версія "Перехресних стежок" Франка, нарікання героя на вивезених дружиною дітей за кордон, купа цитат з віршів та пісень, шпильки на адресу зумерів, доволі пристрастний спіч про all cops are bastards, роздуми про світле майбутнє Львова, мета-пасаж про правила сторітелінгу, шматочки анекдотів з внутрішньої ресторанної кухні...

⏺

Та, відбувається до біса всього. Книжки з такою кількістю твістів на твістах, fakeouts та навмисного введення читача в оману я і не пригадую. До кінця, зізнаюся, вже розв'язка самої детективної лінії була мені не настільки цікава, як те, що абсолютно рандомно трапиться тут наступним.

⏺

І, знаєте, це було дуже й дуже весело. Чи правдоподібно? Та не сильно, але інтертеймент фактор (і для мене, і для коліжанок, які спостерігали, як я кожні кілька сторінок знову починаю казати "та тут таакее") - найвищий. Я ніколи не знала, що нове мені підкине ця книга. Раптово за 20 сторінок до фіналу стає важливою, крутіть барабан, рок-опера "Крайслер-імперіал"? А чого нє, давайте.

⏺

Що щиро сподобалося - так це активне використання стилізованої мови та діалектів, львівський сетинг (тут навіть карта є, рішення взяти книгу у міні-відпустку було чудовим) та всілякі сюжетно важливі кулінарні та ресторанні внутряки. Я сама працюю в цій сфері, автор їй не чужий, і правило "пиши про що знаєш" спрацювало добре. Та й загалом, багато де складалося враження (хоча хтозна, може я неправа), що автор користується нагодою висловити всі свої опінії про суспільство, курс розвитку міста, шлюб, галичан та східняків...

⏺

Що сподобалося не сильно - як написані жінки. Проскакує оце одвічне, знаєте, breasting boobily, але, що приємно здивувало - в якийсь момент герой дуже самосвідомо задається питанням, а чи дійсно жінка його зваблює, чи це він сам собі придумав.

⏺

Тут є доволі важкі теми (наприклад, алкоголізм в ремісії головного героя, згадки про повномасштабку, доволі тригерна дискусія про переселенців), але, загалом, це весела річ. Місцями щиро потішна, місцями радше трохи кринжова, подекуди гумор віддає "хау ду ю ду феллов кідз" зі зворотами в стилі "турбота в очах вісімдесятого левела" чи "руки, складені як у молитовному емоджі".

⏺

Якщо триматися кулінарних порівнянь, то страва вийшла еклектична, такий собі вінегрет, куди поклали все найкраще одразу. В подібних випадках я зазвичай кажу, що книжці було б не зайве звузити фокус, але читання "Ордену..." було настільки непередбачуваним експірієнсом, що якби його більше порізали, то вийшов би просто середній такий собі детективчик.

⏺

І в цьому всьому є якийсь такий трохи незграбний шарм, що загалом я свій читацький досвід оцінюю радше позитивно. Як не сильно серйозна розважально-відпочинкова книжка - цілком може бути.