🎁 РОЗІГРАШ КНИГИ НА НЕЗАЛЕЖНИХ ЧИТАННЯХ 🎁Розігруємо культову книгу Еріха Фромма «Мистецтво любити» ❤️📚Якщо людина здатна любити творчо, вона любить також і себе; якщо вона любить лише інших, вона взагалі не може любити.
Для більшості людей проблема любові полягає в тому, щоб бути любленим, а не в тому, щоб любити, вміти любити. Це одна з найвідоміших книг про любов, стосунки та людську близькість. Фромм пояснює, що любов – це не просто почуття чи випадкове везіння, а справжнє мистецтво, якому потрібно вчитися. Автор розбирає різні форми любові – до себе, партнерів, батьків, дітей та світу – і показує, чому багато людей шукають любов, але не вміють її будувати.Умови участі:🔸 донат від 50 грн🔸 чим більший донат — тим більше шансів на перемогу(кожні 50 грн = додатковий шанс у розіграші)📌 Переможця оберемо випадковим чином після того, як набереться мінімум 15 учасників.Долучайтеся ❤️Можливо, саме ця книга стане вашою наступною улюбленою історією для роздумів і змін.🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/82FgrUjevB
📢 Незалежні читання у Києві: читаємо «Штабну суку» Валерія ПримостаЗ книги українського письменника Валерія Примоста – ми читаємо та обговорюємо одну з трьох історій про життя солдатів у Забайкальському військовому окрузі наприкінці існування СРСР.Не має значення, сильний ти чи слабкий, міський інтелектуал чи простий сільський хлопець. Пізньорадянський армійський Джаггернаут перемеле кожного і вивергне – спотвореним та спустошеним.«Штабна сука» – це історія про страх, насильство та деградацію людини всередині пізньорадянської військової машини. Про те, як інтелігентність стає вироком, а страх поступово вбиває спершу розум, а потім і тіло.⚪️ Разом обговоримо:🪖 Як пізньорадянська армія функціонувала як система приниження, підпорядкування та психологічного ламання.🧠 Чому насильство в армії було не винятком, а способом існування самої системи.🏛 Що «Штабна сука» говорить про пізній СРСР, його інституції та людину в умовах тотального відчуження.📚 Формат: читання + обговорення🕕 Коли: неділя (24.05), 18:00📍Де: м. Київ (локація за запитом: форма для реєстрації)
✊ Шановні друзі. Сьогодні ми повертаємо до широкого соціалістичного загалу славетне ім'я Михайла Грушевського. Чи не жартуємо ми і чи не бачимо ми зараз Михайла Грушевського скрізь навколо нас? Чисельні пам'ятники, обличчя на гривневих купюрах тощо...🚩 В тому то й полягає справа, що з пам'яттю Михайла Грушевського сталася до болі знайома нам ситуація ще з радянських часів щодо інших історичних діячів. Стоп’ятсот пам'ятників та традиційних мантр-згадок мають, на жаль, перед собою мету лише надійно приховати його соціалістичну спадщину та його погляди на соціальний устрій України, який він щиро виборював усе своє життя.🇺🇦 Сьогодні згадаємо його шлях та його спадщину. Подивимось на нього не з погляду сучасного та вкрай причесаного мейнстріму, а з точки зору правди. Тільки правда завжди революційна! Пам’ятаємо вас, Михайло Сергійовичу, цінуємо та вчимося. Соціалістична молодь України має повернути вас та вашу соціалістичну спадщину до широких трудових мас і ми зробимо це!🪶Читати на Substack🪶Читати в Telegraph🚩УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА ЛІГА🚩ВСТУПИТИ В НАШІ РЯДИ
[...]Поки ІРА займалася списанням зброї, Брендан Хьюз втілював мрію свого життя. Разом зі своїм братом Террі він полетів на Кубу. Двоє сивочолих ірландців відвідали меморіал Че Гевари в Санта-Кларі та віддали шану мавзолею. Вони зустріли постарілих ветеранів кубинської революції та познайомилися з ними. Вони позували для фотографій у місцях боїв Че. Брендан був щасливий.Повернувшись додому в Белфаст, Брендан почав хворіти, борючись із цілим букетом захворювань, що розвинулися в нього під час голодування 20 років тому. Одного разу в 2008 році він впав у кому. Родина відвезла його до лікарні, куди почали приходити ветерани підрозділу D, знаючи, що їхній колишній командир на межі смерті – поспішали засвідчити свою повагу.
Нічого не кажи. Північна Ірландія: Смута, закулісся, «голоси з могил».Брендан Хьюз (червень 1948 — 16 лютого 2008) – ірландський республіканець, революційний соціаліст та колишній командувач Белфастської бригади Тимчасової ІРА. Був лідером ірландської голодовки 1980 року.
Масове переселення людей до Європи з Азії та Африки — об’єктивна реальність XXI століття. Причина цього не зводиться лише до того, що люди тікають від злиднів у заможніші суспільства. Сама Європа вже не може існувати без іммігрантів. Причини аж ніяк не лише демографічні. Економічна модель, що склалася у 1980–1990-ті роки, передбачає щось на зразок соціального апартеїду. Робочі місця поділені на «хороші» та «погані». Між ними – прірва. Вертикальна мобільність — тобто можливість піднятися до вершин кар’єри — відкрита лише для тих, хто з самого початку стартував із «хорошого» місця. Приблизно третина суспільства завідомо приречена на становище аутсайдерів. Якщо населення етнічно й культурно однорідне, це загрожує серйозною бідою. Як уже зазначалося вище, в умовах неоліберальної глобалізації «етнічний поділ праці» виявляється соціальною необхідністю. «Погані» робочі місця перестають бути національною ганьбою і навіть соціальною проблемою. Солідарність між працівниками, зайнятими на «хороших» і «поганих» місцях, зводиться до мінімуму. Люди, які живуть краще, можуть співчувати бідним іммігрантам, але не ототожнюють себе з ними. Соціальні аутсайдери виявляються ще й етнічними чужинцями та релігійною меншиною. Так їх легше контролювати. У разі непокори можна навіть вислати й замінити іншими. Можна нацькувати на них ревнителів «чистоти раси» та «борців за християнські цінності».З іншого боку, соціальна проблема перетворюється на культурно-релігійну. Жалісливі ліберали пропонують вирішувати культурну проблему там, де розгортається соціальна катастрофа. Вони твердо переконані, що нещастя іммігрантів зумовлені недостатньою повагою суспільства до їхньої «ідентичності». Приймаються всілякі закони, що захищають «колективні права меншин». Оскільки соціальна ситуація від цього не змінюється анітрохи, більшості «нових іммігрантів» краще не стає. Люди, які виросли в безвихідній бідності посеред заможної Європи, відчувають роздратування та розчарування.Нове покоління роздратоване ще більше. Вони виховані в Європі, вони цілком можуть стати «нормальними» німцями, англійцями та французами, не зрікаючись, звісно, своїх коренів (точно так само, як це сталося з євреями або російськими іммігрантами у XX столітті). Але їм це не вдається! У них просто немає на це грошей і ніколи не буде.Ліберальна толерантність обертається закріпленням апартеїду: замість соціальної інтеграції людям пропонується розвивати свої культурні особливості. Чим більше вони це роблять, тим більше протиставляють себе «корінному населенню». Водночас серед «корінного населення» зростає невдоволення: ми про них дбаємо, все їм дозволяємо, а з їхнього боку ніякої вдячності! Чим нестабільніше соціальне становище «білої людини», тим сильніші подібні настрої. Удаваний парадокс – найбільше іммігрантів починають ненавидіти ті, хто найближче до них за соціальним становищем. Це та частина «справжніх європейців», якій не дісталося «хорошого» місця. Або їхнє місце опинилося під загрозою. Гірше того, навіть за «погані» місця доводиться змагатися з представниками меншин, які, як правило, виграють. Адже вони звикли до таких умов праці та такої заробітної плати. Вони готові терпіти.Легко здогадатися, що серед «нових меншин», у свою чергу, виникає чудовий ґрунт для поширення фундаменталістської пропаганди. Ліберальна толерантність сприяє тому, щоб кожна громада протиставляла себе всім іншим. А соціальне становище викликає невдоволення, робить людей дедалі агресивнішими.Англійський письменник Тарік Алі назвав те, що відбувається, «зіткненням фундаменталізмів». Серед «білих християн» поширюються неофашистські ідеї. Серед «нехристиян» — релігійний фундаменталізм. І те, і інше ідеологічно дуже схоже. По суті, йдеться про дві версії ультраправої ідеології, що відрізняються лише «культурним» оформленням. Ідеї ультраправих являють собою фундаменталізм білих європейців. Фундаменталізм — це не що інше, як правий популізм в ісламізованому варіанті.
Карл Маркс народився 5 травня 1818 року - мислитель, чиї ідеї докорінно вплинули на розвиток політичної теорії, економіки та соціальних рухів усього світу. Його праці стали основою для формування марксизму – наукового вчення, що аналізує суспільство крізь призму класової боротьби та економічних відносин.«Нарешті, у 1867 році в Гамбурзі з’явилася праця: «Капітал. Критика політичної економії», том I. Цей твір містить результати досліджень, яким було присвячене ціле життя. Це політична економія робітничого класу, зведена до її наукового формулювання. У цій праці йдеться не про демагогічні фрази чи підбурливу риторику, а про суворо наукові висновки. Яким би не було ставлення до соціалізму, доведеться принаймні визнати, що в цій праці його вперше подано в науковій формі, і що саме Німеччина здійснила це. Кожен, хто й надалі бажає боротися із соціалізмом, мусить мати справу з Марксом, і якщо йому це вдасться, то йому вже справді не потрібно згадувати dei minorum gentium («боги меншого роду», тобто постаті меншого значення).Але є й інший погляд, з якого книга Маркса становить інтерес. Це перша праця, у якій фактичні відносини між капіталом і працею, у їх класичній формі, якої вони досягли в Англії, описано повністю, чітко й наочно. Парламентські розслідування надали для цього багатий матеріал, що охоплює майже сорок років і був практично невідомий навіть в Англії; матеріал, який стосується умов праці робітників майже в усіх галузях промисловості, праці жінок і дітей, нічної роботи тощо — усе це тут уперше систематизовано. Далі подано історію фабричного законодавства в Англії, яке, починаючи зі скромних перших актів 1802 року, нині дійшло до обмеження робочого часу майже в усіх галузях фабричної та домашньої промисловості до 60 годин на тиждень для жінок і молоді до 18 років, і до 39 годин на тиждень для дітей до 13 років. З цього погляду книга становить величезний інтерес для кожного промисловця». Протягом багатьох років Маркс був «найбільш зневаженим» з німецьких письменників, і ніхто не заперечить, що він був непохитним у своїх відповідях і що всі його удари влучали в ціль з подвійною силою. Але полеміка, якою він так часто «займався», була для нього, по суті, лише засобом самооборони. Зрештою, його справжній інтерес полягав у його науці, яку він вивчав і над якою розмірковував протягом двадцяти п’яти років з неперевершеною сумлінністю — сумлінністю, яка заважала йому представити свої висновки публіці в систематизованій формі, доки вони не задовольняли його за формою та змістом, доки він не був переконаний, що не залишив жодної книги непрочитаною, жодного заперечення неврахованим і що він розглянув кожну точку з усіх її боків. Оригінальні мислителі дуже рідкісні в цю епоху епігонів; якщо ж людина є не тільки оригінальним мислителем, а й володіє неперевершеними знаннями у своїй галузі, то вона заслуговує на подвійне визнання», – Це витримка з короткої біографії Карла Маркса, що базується на тексті, написаному Енгельсом наприкінці липня 1868 року для німецької літературної газети «Die Gartenlaube», редакція якої вирішила не публікувати його.
📢 Кінопоказ у Києві: «Молодий Карл Маркс».На початку 1843 року Європа, керована абсолютними монархіями, що постраждала від кризи голоду та економічного спаду, перебуває на порозі змін.В Англії промислова революція змінює устої світу і створює новий пролетарський клас.Повсюди створюються робітничі організації, засновані на «комуністичній утопії», в якій усі люди – брати. Двоє молодих німців збираються зруйнувати ці ідеї, тим самим змінивши цілі та майбутнє світу.
Фільм «Молодий Карл Маркс» – це історія становлення Карла Маркса та Фрідріха Енгельса у вирі революційної Європи XIX століття. Від бідності й цензури до створення ідей, що сколихнули світ – стрічка показує живих людей, які шукають відповіді на питання експлуатації, нерівності та соціальної боротьби.⚪️ Разом обговоримо:🧠 Як формувалися ідеї, що лягли в основу Маніфест Комуністичної партії💥 Чому критика капіталізму середини XIX століття звучить актуально й сьогодні🏛 Як особистий досвід, політичні репресії та інтелектуальні дискусії вплинули на становлення революційної теорії🎬 Формат: кінопоказ + обговорення🕕 Коли: неділя (03.05), 17:00📍Де: м. Київ (локація за запитом: форма для реєстрації)
«Робітничий клас у простоті душевній дозволив себе обдурити, тому що він з усім своїм природним захопленням сліпо занурився в працю і стриманість, клас капіталістів виявився приреченим на вимушену лінь і веселощі, на непродуктивність і надмірне споживання. Але якщо надмірна праця робітника вбиває його плоть і мучить його нерви, то вона і буржуазії приносить чимало горя.Стриманість, на яку засудив себе клас виробників, зобов'язує буржуазію присвятити себе надмірному споживанню продуктів, які вона виробляє без будь-якого порядку. На початку капіталістичного виробництва, тобто близько 200 років тому, буржуа був поважною людиною з поміркованими і мирними звичками: він задовольнявся однією своєю дружиною, він пив, коли відчував спрагу, їв, коли був голодний. Він залишав придворним куртизанам і куртизанкам благородні чесноти розпусного життя. Тепер же немає такого вискочки, який не вважав би за потрібне підтримувати проституцію і годувати ртуттю свій організм, щоб вбивча праця в ртутних копальнях мала якийсь сенс; немає такого буржуа, який не набивав би свого черева смаженими каплунами з трюфелями і лафітом, щоб заохочувати лафлешських птахівників, бордоських виноробів. При такому способі життя організм швидко руйнується, волосся рідшає, зуби випадають, тулуб викривляється, живіт здувається, дихання утруднюється, рухи стають незграбними, суглоби втрачають свою еластичність, суглоби костеніють, а ревматизм і подагра в’ють собі міцне гніздо. Інші ж, занадто слабкі для того, щоб виносити таке розпусне життя, але обдаровані шишкою вченої дріб'язковості, висушують свої мізки, як, наприклад, пан Гарньє в політичній економії, Аколла у філософії права, пишуть великі снодійні книги, щоб відібрати дозвілля у складачів і друкарів.Світські жінки також ведуть життя мучениць. Щоб похвалитися чарівними туалетами, за шиттям яких швачки наживають сухоти, їм доводиться з ранку до вечора пурхати з однієї сукні в іншу; на цілі години вони повинні надати свою голову в розпорядження спритного перукаря, який за великі гроші споруджує на їхній голові майстерний шиньйон з чужого волосся. Затягнуті в корсети, в тісних черевиках, оголені так, що будь-який гвардієць почервонів би від сорому, вони проводять ночі на благодійних балах для того, щоб зібрати кілька грошів для бідних. Святі великомучениці!Щоб виконати свою подвійну суспільну функцію непродуктивних і надмірних споживачів, буржуа не тільки повинен ґвалтувати свої скромні смаки, відмовитися від своїх старих трударських звичок і віддатися неприборканій розкоші і розпусті, але також і відривати величезну масу людей від продуктивної праці, щоб роздобути собі помічників.Раз загрузнувши в повному неробстві і деморалізована вимушеними насолодами, буржуазія, як це їй не було важко, пристосувалася до свого нового способу життя. Більше того: вона без жаху не могла вже й думати про можливість будь-якої зміни. А видовище жахливих умов існування, які покірно приймає робітничий клас, і органічне виродження, обумовлене хворобливою пристрастю до праці, ще більше підсилюють відразу буржуазії до будь-якої обов'язкової праці і будь-якого обмеження її насолоди і розпусти. І саме в цей час, абсолютно не зважаючи на розпусту, якій буржуазія присвятила себе як суспільному обов'язку, пролетаріату спало на думку примусити капіталістів до праці. Простаки сприйняли всерйоз теорії економістів і моралістів про працю і почали вилазити з шкіри, щоб примусити до неї капіталістів. Пролетаріат виставив гасло: хто не працює, не повинен і їсти. Ліон у 1831 р. повстав з вимогою смерті або роботи; червневі повстанці 1848 р. вимагали «права на працю»; комунари 18 березня 1871 р. оголосили своє повстання революцією праці.Чи дивно, що на ці вибухи варварського божевілля, яке прагне знищити буржуазне неробство і буржуазні насолоди, капіталісти відповіли жорстокими переслідуваннями. Але вони знають, що якщо їм і вдалося придушити ці революційні вибухи, вони все ще не потопили в пролитих ними річках крові безглузде бажання пролетаріату змусити працювати ледарів і ситих».
Тріумф неолібералізму сам по собі породив нові проблеми та суперечності. Система, засліплена власним тріумфом, не хотіла цього усвідомлювати. Однак нові загрози виявилися цілком реальними і до кінця 90-х років дали про себе знати.Першою загрозою новому порядку виявився бунт маргіналів. Ідеологи та практики контрреформації, звичайно, усвідомлювали, що подібне можливе і навіть неминуче, але вони абсолютно не були здатні передбачити, що бунт може набути справді серйозних масштабів.Лише терористичні акти 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку та Вашингтоні змусили весь світ заговорити про загрозу «нового варварства». Точно так само, як раніше масштаби проблеми недооцінювалися, після вересневої трагедії їх почали перебільшувати. Розмови про «нову загрозу» та «екстремізм» перетворилися на ідеологічну моду, виправдання державної політики. Цікаво, що як панацею автори офіційних доповідей та передових статей пропонували продовження того самого неоліберального курсу та розширення «середнього класу».Нездатність офіційних ідеологів проаналізувати реальні причини хвороби та запропонувати ефективні ліки легко пояснити: система не може визнати, що сама є головним джерелом проблеми. У міру того, як зубожіння охоплює дедалі більшу кількість людей, зростає й соціальна база для будь-яких форм екстремізму. Ідеологічно протест оформлюється у вигляді різноманітних версій фундаменталізму. Це не тільки послідовники політичного ісламу, переконані, що за допомогою Інтернету та терористичного самопожертвування можна повернути світ до ідеального стану, в якому він перебував десь між VII і IX століттями нашої ери. Фундаменталісти – це всі ті, хто, протестуючи проти несправедливостей нового порядку, шукає інтелектуального, політичного та морального порятунку у спогадах про «золотий вік» – «чистого ісламу», «національної величі», «комуністичного порядку». Цей «золотий вік» не має нічого спільного з реальністю історії. Це не більше ніж утопія, звернена в минуле.Спочатку подібні рухи здавалися ідеологам системи скоріше кумедними. Глянцеві журнали із задоволенням публікували знімки збожеволілих стареньких, які виходили на московські вулиці з портретами Сталіна, і розповідали жахи про лиходіїв-мусульман, які намагаються одягнути жінок у чадру. Подібні образи мали на меті саме консолідувати систему, наочно показавши безвихідність протесту. Розумні й прогресивні люди, навіть якщо у них і залишалися сумніви, мусили все ж визнати переваги ліберальної західної цивілізації.Однак ідеології фундаменталізму стають небезпечними. Чим далі вони від реальності, тим більша їхня мобілізуюча сила. Рухи, засновані на подібних ідеях, ніколи не створять нового суспільства. Більше того, вони ніколи не переможуть, якщо під перемогою розуміти не захоплення урядових будівель, а втілення в життя хоч якось послідовного соціального проекту. Саме тому, до речі, правлячі еліти Заходу, незважаючи на люту антизахідну риторику подібних рухів у мусульманському світі, тривалий час бачили в них «менше зло» порівняно з лівими та традиційними «національно-визвольними рухами». Історії про те, як західні розвідки в роки «холодної війни» вкладали гроші в організації радикальних ісламістів (від «Братів-мусульман» і «Хамас» до Усами бен Ладена), вже не раз опубліковані і практично не заперечуються.Чого недооцінили стратеги Заходу, так це руйнівного потенціалу подібних рухів. Так, побудувати новий світ вони абсолютно не в змозі, але зруйнувати старий (або, принаймні, серйозно ускладнити його існування) вони здатні. Гірше того, саме тріумфальна хода неолібералізму, американізація, що супроводжується культурним і матеріальним зубожінням більшості населення «периферії», створюють безпрецедентні можливості для зростання нового фундаменталізму.Проблема фундаменталістського протесту полягає в тому, що він дивним чином поєднує в собі демократичні та тоталітарні засади, прогресивні та реакційні ідеї, надію на соціальну справедливість і сліпе підкорення «обраній» еліті, мрію про свободу та готовність до найбезнадійнішого рабства»,– Борис Кагарлицький, «Повстання середнього класу».
Місце події в Дунмеррі в Північній Ірландії після повідомлень про вибух автомобіля біля поліцейського відділку, неділя, 26 квітня 2026 року.Поліція розслідує вибух автомобіля біля поліцейської дільниці в Дунмеррі поблизу Белфаста; двох неповнолітніх евакуйовано, а підозра у скоєнні нічного нападу падає на «Нову ІРА».За словами влади, за нічним вибухом автомобіля біля поліцейської дільниці поблизу Белфаста пізно в суботу може стояти Ірландська Республіканська група «Нова ІРА».За даними Поліцейської служби Північної Ірландії (PSNI), хоча жертв серед людей не було, серед мешканців, евакуйованих після вибуху в Данмеррі, на південному заході від столиці Північної Ірландії, було двоє немовлят.За словами поліції, автомобільна бомба вибухнула після того, як «пристрій, схожий на газовий балон», було розміщено у викраденому автомобілі кур'єра та доставлено на місце події.Цей напад стався після подібної спроби вибуху 30 березня, коли пристрій не вибухнув біля поліцейського відділку в сусідньому місті Лурган, а відповідальність за той напад взяла на себе парамілітарна група «Нова ІРА».
