🕯 Рубіжанський меморіал. Бажен ПанасенкоБажен Панасенко народився 19 червня 1992 року в місті Рубіжне Луганської області. До початку повномасштабної війни служив у поліції у рідному місті, у званні капітана. З перших днів російської агресії, ризикуючи власним життям, у період з березня по серпень він евакуйовував мирних жителів з окупованих Рубіжного, Лисичанська та Сіверськодонецька на підконтрольну Україні територію.Згодом добровільно приєднався до лав Збройних сил України. Захищав Батьківщину на Луганському, Донецькому, Запорізькому, Сумському та Курському напрямках. За час служби неодноразово був відзначений командуванням за мужність і вірність військовій присязі.12 грудня 2025 року старший солдат Бажен Панасенко загинув на Покровському напрямку, захищаючи незалежність і свободу України.Прощання з Героєм відбудеться у середу, 17 грудня, об 11:00 за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. 5-та Лінія, 63, в Українській церкві.У Бажена залишилися люблячі мати, дружина та дві маленькі донечки.Рубіжанська міська військова адміністрація висловлює щирі слова співчуття рідним і близьким загиблого Героя.Вічна пам’ять та шана Герою!
🔥💀Він уже відчув смерть, але вона влучила в його тінь👤❌🥷 Це історія юного азовця з позивним Тінь, якому в останній момент вдалося вирвався з рідного селища на Луганщині, яке росіяни взяли в оточення і де його рідні завжди були за росію.🥺 У 19 років уже в складі Азову він повернувся на Донбас, де пройшов Серебрянський ліс, маючи шалене бажання звільнити окуповані території і зустрітися з мамою... але одного дня дізнався, що вона померла в окупації.👣 Далі смерть не раз намагалася вхопити за руку і його, але Тінь залишається Тінню.💣У новому великому відео на каналі Бомбардир:🆘 Як Тінь уже побачив смерть і все життя перед очима. Ситуація, у якій шансів реально немає, і є тільки одне "але".💔 Встиг втекти від окупації, а вже наступні підірвалися на мінах. Драматична історія виїзду з рідного селища та як дізнався про смерть мами.🤬 "Це Україна сама себе обстрілює, прийде росія, і заживемо, як Москва". Як з 2014-го жив на лінії фронту з родичами, які хотіли в росію.😱 "Я ніби головний герой цієї війни і не повинен загинути". Віщі сни, які потім рятували в житті, Редіс на позиціях піхоти та коли вперше задумався, що реально може померти.🔥 Та інше: 1 млн від держави, дуже відверто про тих, хто виїхав з України, пропозиції російських спецслужб і останній корупційний скандал 👇https://www.youtube.com/watch?v=dpn1jenQlO0
Значит, по плану, который никакой не план. Самое страшное что было сделано с риторической точки зрения - это уравнивание жертвы и агрессора. В формулировках "в случае нападения России на Украину, в случае нападения Украины на Россию" - что под этим подразумевается? Украина когда-либо нападала на Россию? Или под этим подразумеваются попытки отвоевания украинских оккупированных территорий? В таком случае, чем "признание де-факто" будет отличаться от признания де-юре? На признание своих территорий российскими украинская сторона не пойдет никогда и ни при каких обстоятельствах и это очевидно. Следующий закономерный вопрос - чем будет обеспечиваться "признание де-факто"? Какая у этого основа? Будет ли какая-то бумага? Если будет - то, повторяю свой вопрос, чем это будет отличаться от де-юре? А по поводу де-юре - см. выше. Следующее прекрасное - проведение выборов через 100 дней. Через сто дне после чего - прекращения огня? Прекращение огня будет мониториться и обеспечиваться кем? Какая будет санкция за нарушение режима прекращения огня и кто будет реализацию санкции обеспечивать? Пока ответов на эти вопросы нет - никакого прекращения огня не будет. Выборы после прекращения огня, которое является первой стадией урегулирования, а не урегулированием как таковым - это огромный риск для безопасности граждан. И есть политический вопрос - как будет обеспечиваться голосование граждан Украины, проживающих на оккупированных территориях? Как будет проходить голосование украинских беженцев за границей? Много вопросов и ни одного ответа. Ну и последнее - почему Соединенные Штаты должны получить прибыли от фонда восстановления Украины, наполняемого за счет замороженных русских активов и денег самой Европы? Почему речь идет о возвращении России в альянсы и активную внешнеэкономическую деятельность по отношению к ЕС и США до решения по первопричинам введения санкций - то есть до прекращения окупации украинских территорий? Я скажу, на что мне похоже. Точнее, чем это является - реализуется классическая операция влияния, работает ФСБ. Медиа публикуют списки русских пожеланий - без учета позиции Европы и Украины. Публикуют на фоне политического кризиса внутри Украины, на фоне проблем с энергетикой, на фоне важных и трагических для нашей страны дат. Продают отдельным представителям США свои пожелания под прикрытием экономической выгоды для США. Необходимо сохранять голову холодной, входить в коммуникацию с европейскими партнерами, и обозначать - твердо, спокойно и последовательно - украинскую позицию. Вчера и сегодня я целый день отвечаю на вопросы наших европейских партнеров об этом и буду делать это и дальше. Контаминация ультиматума 2021 года и Стамбула-1 - это не основа урегулирования, а набор русских пожеланий. И ничего тут не изменилось, что не ново и не удивительно. Последнее что сейчас нужно - наши истерики и европейская растерянность.
Ольга Жидкова: «Однією рукою нагороджують, іншою – залазять у кишеню…У річницю загибелі мого брата — Андрія Жидкова, кавалера ордена Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно), ми з мамою, Ніною Жидковою, очікували якоїсь шани й підтримки від керівництва нашого міста та області.Натомість отримали лист від Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації, у якому повідомляється, що я — вдова Почесного громадянина міста Сіверськодонецька Андрія Ширшикова, а також моя мама — втратили право на отримання одноразової грошової допомоги членам сімей загиблих (померлих) Захисників України на 2025 рік.Причина?Цитую: «З 30.04.2022 ви перебуваєте на обліку як ВПО у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області».Пані Бойко вважає, що ми, мовляв, більше не є членами громади.Цікаво, чи розуміє пані Бойко, що означає бути двічі ВПО, мати дві зруйновані квартири на окупованій території Сіверськодонецької громади?Що означає життя переселенця, який втратив дім, але не перестав бути частиною своєї громади?Мова не про гроші.Мова — про ставлення до родини, яка втратила брата і чоловіка, що захищали саме ті землі, якими нині керують ті, хто відвертається від нас.То, можливо, Президент України теж помилився, коли підписував нагородження мене державною відзнакою — як мешканки Сіверськодонецької громади?Пане Харченко, саме ви маєте вручити цю нагороду. Але як ми тоді будемо дивитися один одному в очі?Відведемо погляд? Посміхнемося, ніби нічого не сталося?Ми переживемо.Я працюю, сплачую податки і військовий збір.Але мені болить бачити, як людина, що ніколи не жила у нашій громаді, дозволяє собі одноосібно вирішувати долі сіверськодончан.До її призначення такого неподобства не було»
⚡️ “Бизнесмены из Китая”, представленные в Луганске, оказались активистами из ВоронежаПасечник заявил, что в Луганск прибыли бизнесмены из Китая, которые планируют “инвестировать” в регион и даже подписали “меморандум”.Однако “Реальной газете” удалось идентифицировать некоторых участников встречи — и оказалось, что это вовсе не китайцы.Один из “представителей Китая” — Талех Абасов, глава воронежского фонда “Видеть сердцем”. Он активно сотрудничает с ветеранскими организациями и вьетнамской диаспорой.Рядом с ним — Лю Яньтао — зарегистрирован как предприниматель, но не в Китае, а в селе Синие Липяги Воронежской области.Что касается “главы делегации” Ли Чжиюаня, то о нем информации немного. Известно, что человек с таким именем вел бизнес в Красноярске и закрыл его ещё в 2005 году. Также обнаружен подкаст, где он говорит, что “связи с Китаем — это везение” — довольно странная формулировка для китайца.✅ Подписаться | Сайт | Фейсбук | YouTube | TikTok | Instagram | Донат на работу редакции |
✊Мужчина из Новоайдара показал тризуб во время приговора “суда ЛНР”Так называемый “Верховный суд ЛНР” осудил супругов из оккупированного россиянами Новоайдара за “шпионаж” в пользу Украины: 49-летнего Александра и 42-летнюю Ирину Рыжковых обвинили в передаче украинским спецслужбам информации о местах дислокации российских оккупантов. Прокуратура утверждает, что в мае 2022 года супруги собирали данные о российских военных в Новоайдаре. Рыжкова, работавшая в медицинском учреждении, якобы рассказывала мужу о раненых россиянах, проходящих лечение в больнице. Он, в свою очередь, передавал эти сведения украинским спецслужбам.Так называемый “суд” приговорил Александра к 18 годам лишения свободы в колонии строгого режима, а Ирину — к 16 годам заключения в колонии общего режима.На суде Ирина отказалась говорить с пропагандистами и отвернулась от камеры. Александр заявил, что он не виновен, и показал тризуб жестом.✅ Подписаться | Сайт | Фейсбук | YouTube | TikTok | Instagram | Донат на работу редакции |
14 липня в окупованому Сімферополі відбудеться судове засідання над українським полоненим Леонідом Маликом. На сьогоднішній день він утримується у СІЗО окупованого міста Маріуполя Донецької області. Леонід Малик – цивільний. Однак окупанти звинувачують його за цілим рядом тяжких статей Кримінального Кодексу РФ. Це – і державна зрада, і статті щодо незаконного обігу… радіоактивних речовин. За російськими законами обвинуваченому загрожує щонайменше 20 років позбавлення волі.Його донька, київська студентка Марія Малик, яка подала батька до списків на обмін, каже, що побоюється, що російська сторона не захоче віддавати його. Тому що, перебуваючи в окупації, Леонід Малик змушений був отримати російський паспорт. Співрозмовниця побоюється ще й того, що це засідання суду, куди ніколи не допустять ні українського адвоката, ні представника міжнародної гуманітарної організації, може закінчитися обвинувальним вироком для її батька. І після цього засуджений кане у невідомість десь у російських катівнях на багато років. Хоча, як випливає з матеріалів кримінальної справи, які вдалося отримати сім'ї Леоніда Малика, жодних вагомих доказів його вини немає.#FreeCivilResistanceТЕКСТ
Олександр Демченко— журналіст із Донецька. З 2016 року працює у проєкті “Донбас.Реалії” української служби “Радіо Свобода”. Нині він — консультант фонду “Повернись живим” та боєць Збройних сил України. Олександр бачив рідне місто у період його розквіту та став свідком його занепаду під російською окупацією.У розмові з виданням ТРИБУН Демченко поділився своїм баченням Донецька до 2014 року, розповів, як Росія цілеспрямовано руйнувала зв’язки між жителями сходу України, чому досвід переселенців із Донбасу є ключовим для розуміння всієї війни, а також – про власний досвід військовослужбовця.“Мені здається, для багатьох 2022 рік став відкриттям: люди усвідомили, що російські танки приходять не на запрошення, а туди, куди їх посилає Путін. Кожен українець зрозумів, що може опинитися в ситуації, коли в його місто заходять озброєні люди, яким ніхто не може чинити спротив. Ба більше — хтось із місцевої влади вивішує російський прапор і каже: «Ми давно чекали Росію». І людина в цей момент не знає, що робити, адже розуміє: прихід окупантів не залежав ані від неї, ані від її близьких. Це могло статися будь-де”.Демченко наголошує, що спротив на Донбасі був завжди. “Коли я приєднався до Збройних сил України, на власні очі побачив, скільки людей із Донбасу воюють у ЗСУ та інших силах оборони України, протистоячи російській агресії. Це звичайні люди, які залишили свої домівки або навіть вирвалися з окупованих територій, щоб боротися за свою країну. Мені здається глибоко несправедливим звинувачувати всіх, хто залишився на окупованих територіях, у підтримці ворога”.Читайте інтерв'ю за посиланням
На территории оккупированной Луганской области в преддверии 9 мая готовятся к терактам — следует из документов, что передают нам наши источники из разного рода администраций и управлений так называемой «ЛНР»А на примере служебной записки, направленной начальникам территориальных органов Министерства образования и науки «Луганской Народной Республики» из отдела инфраструктурного планирования и развития департамента по организации работы территориальных подразделений МОН «ЛНР» — можно подумать, что россияне скорее готовят население оккупированной Луганщины к последствиям террористических актов, а не пытаются усилить бдительность по их пресечению. Во всяком случае, помимо письменных предупреждений ни коем другим образом безопасность в последние дни не усиливается, как отмечают наши источникиУчитывая, что украинская сторона получила разведданные о возможных терактах в исполнении ФСБ на территории РФ в канун 9-го мая — жителям оккупированной Луганской области необходимо быть также бдительными в данные дни и по возможности оставаться дома. Ни для кого не секрет, что жители оккупированных территорий всегда были и остаются для россиян людьми второго сорта, поэтому никто из российских спецслужб не будет жалеть жизни ваших детей на детской площадке или же в парке, делая кровавую картинку для уважаемых западных партнеров, а также внутреннего потребителя — обвинив в случившемся, конечно же, украинскую сторонуБолее того, сегодня жителей так называемой «ЛНР» также, как и жителей российской федерации предупредили о перебоях в работе мобильной связи и интернета ближайшие дни, что также может способствовать отключению камер видеонаблюдения на улицах и препятствовать сигнализированию местных жителей в силовые структуры (путем той же мобильной связи) о подозрительных действиях, совершаемых неизвестными лицами близь мест скопления людей
У часи, коли війна залишає глибокі шрами на тілі нації, збереження пам’яті про загиблих стає не лише актом вшанування, а й фундаментом для майбутнього. Журналістка Ганна Курцановська присвятила свою діяльність саме цій меті — меморіалізації трагедій війни. Її проєкт «Оленівка. Їх убили, бо не змогли перемогти на полі бою» отримав визнання на конкурсі «Честь Професії» у номінації «Найкраща публіцистика в локальному медіа». Курцановська не лише документує історії загиблих захисників, а й активно бере участь у перформансах, які привертають увагу до воєнних злочинів. Один із таких перформансів відбувся біля Національного академічного театру опери та балету ім. Т.Г. Шевченка, де вона в масці Путіна тримала макет авіабомби ФАБ-500, символізуючи трагедію в Маріупольському драмтеатрі.У розмові з ТРИБУН Ганна Курцановська ділиться своїм баченням важливості меморіалізації війни та пояснює, чому збереження пам’яті є ключовим для формування національної ідентичності та запобігання повторенню трагедій у майбутньому.
