«ХРОНІКИ ВТІКАЧІВ»сильну "рецензію" "записав" Oleg Fesenko є такий жанр "робота з ноосферою" ...Герої фільму — солдати, які побачили те, чого не повинні були бачити. Вони описують це як раптове прозріння. У когось це сталося під час обстрілу. У когось — коли вони дивилися в очі полоненому. У когось — просто вночі, в окопі, коли вони зрозуміли: це не про Україну.Один із них, Олексій (ім’я змінено, обличчя приховано тінню), каже в кадрі:«Я бачив це. Не як сон. Як реальність, яка наклалася на реальність. Я бачив, як ми повертаємося додому. І ми не були людьми. Ми були чимось іншим. Ми не впізнавали своїх дружин. Ми не могли говорити. Ми тільки рухалися в натовпі, і натовп робив те саме, що ми. Ми знищували міста. Не в Україні. У Росії. У Європі. У всьому світі. І ми не могли зупинитися. Тому що нас переробили. На війні нас переробили».Бекіров показує трьох таких героїв. Кожен із них — дезертир. Кожен — утік. Але не від війни. Він утік від себе-майбутнього, якого побачив.Другий герой, Сергій, колишній командир розвідвзводу, говорить:«Нас збирали не для війни. Нас збирали для перетворення. Це як конвеєр. Ти заходиш туди людиною. Ти виходиш — функцією. Функцією, яка не сумнівається. Яка не відчуває. Яка виконує. Але я відчув це надто рано. Я відчув, що в мені відключають щось. І я втік. Не тому, що боявся смерті. Я боявся перестати бути собою».https://politcom.org.ua/хроніки-втікачів