ПОКИ ВІЙСЬКОВИХ ВОЗЯТЬ ПО МІСТАХ — ЛЮДИ ВТРАЧАЮТЬ ЧАС І ЗІРПоранені військові. Очі. Багато.В Україні є затверджений маршрут лікування очних травм у військових. Він не виконується. У нас є чудові офтальмологи, які роблять справжні дива. Але замість того, щоб вчасно потрапити до них, поранених возять як на екскурсію — по лікарнях, з міста в місто.І це коштує їм зору.Останні два тижні — щодня повідомлення. Прохання допомогти. Іноді вдається. Читаю потім: «Після того, як ти тоді когось дьорнула, одразу призначили операцію і почали хоч заходити до них. Але дружина каже — там біда».Одному зір вдалося врятувати. Прогноз добрий.А сьогодні почула історію хлопця, якому допомагає Оксана Корчинська. Лівого ока вже немає. Праве — могли врятувати.Півтора місяці його возили в чотири міста: Харків, Київ, Львів, Чернівці. Поки возили — спливав час. Сьогодні лікар сказав: шансів немає. Праве око не врятували.А могли.Одному вдалося. Іншому — ні. І таких історій — купа. Інша історія, інший маршрут: Харків, Вінниця, Вінницька область, Київ. У цих містах є обласні лікарні з офтальмологічними відділеннями. Але чомусь шлях пораненого пройшов повз них.Чому важкопоранений зі Львова опинився в жахливому відділенні лікарні швидкої допомоги іншого міста? Ніхто не може дати відповідь.Направила офіційне звернення до командування Медичних сил — з проханням провести нараду і розібратися, що не так з маршрутом.Бо це не статистика. Це конкретні люди. І конкретні очі, які можна було зберегти.🔴 Якщо у вас є випадки саме по операціях на зір — пишіть мені особисто.Не хочеться більше повідомлень у стилі: «На жаль, маємо невтішні новини. Сьогодні лікар зробив обстеження ока і сказав, що шансів немає…»Хочеться розібратися в кожному випадку. Поки ще є що рятувати.