Пуртова Анна

Керівник Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги має бути звільнений.Не «після експертизи». Не «після ще однієї наради». Зараз. Я за компроміси. Завжди. Але не тоді, коли ціна компромісу — життя військового. Бо поки тривали наради і звучали обіцянки — помер поранений боєць.На фото Сергій Кузнєцов, 56-та окрема мотопіхотна Маріупольська бригада. 9 червня його не стало — в київській лікарні швидкої допомоги. Осколкове поранення. Стабільний стан, при свідомості. Побратими винесли його з поля бою, військові медики зробили неможливе, щоб довезти живим. А далі — рана на спині, якою ніхто не займався. Знеболювальні, які мама купувала за свої гроші — понад 30 тисяч гривень. Вихідні, коли до нього просто ніхто не підходив.Він вижив на фронті. І помер у центрі Києва.Це не одиничний випадок і не «трагічний збіг». Ще у квітні понад 80 служб супроводу Сил оборони вимагали припинити направляти поранених у цей заклад — такого не було за всю велику війну. Комісія, яка перевіряла лікарню, рекомендувала звільнити керівника. Вимагати відповідальності за смерть захисника — це не спекуляція.Це мінімальний обов'язок перед людьми, які віддають за нас здоров'я і життя. Я багато працюю з темою лікування поранених — саме тому, що бачила, як людей втрачають не на полі бою, а в коридорах системи.Заради цього ми ухвалювали закон про маршрутизацію лікування. І я не дозволю, щоб ухвалені рішення розбивалися об байдужість на місцях.Тому моя позиція: — звільнення керівника лікарні та прозорий конкурс на цю посаду; — незалежне і публічне розслідування смерті Сергія Кузнєцова та інших випадків; — персональна відповідальність усіх, чия бездіяльність до цього призвела.Вічна пам'ять Сергію. Співчуття рідним і побратимам.

Ветеран із втратою зору не має блукати системою наосліп. У прямому сенсі.Разом із колегами з міжфракційного об'єднання «Реабілітаційні сили України» провели зустріч в Офісі Президента. Я говорила про те, що болить мені найбільше. Про ветеранів із втратою зору та пораненнями обличчя.Уявіть: людина пройшла поранення, операції, госпіталі. Виходить — і не знає, що далі. Куди звертатися? Хто її веде? Мені важливо було підняти питання на цій зустрічі про окремі маршрути допомоги для ветеранів із втратою зору та пораненнями обличчя.Чому я про це говорю постійно? Бо людина після такого поранення сьогодні часто залишається сам на сам із системою. Немає чіткого маршруту: куди звертатися, хто веде, які стандарти лікування, реабілітації, супроводу. Ветеранів та їхніх родин у нас будуть мільйони. Система має бути готова раніше, ніж людина зніме форму.Питання військових та ветеранів я піднімала, піднімаю і буду піднімати на всіх можливих зустрічах!Дякую Офіс Президента України, Кирило Буданов / Kyrylo Budanov, Ірина Верещук за те, що тримаєте ці питання у фокусі уваги!

Сьогодні Рада проголосувала за збільшення фінансування сил оборони — 240 за!Верховна Рада ухвалила за основу проєкт закону про внесення змін до Держбюджету на 2026 рік — щодо фінансового забезпечення сектору безпеки і оборони. За — 240 народних депутатів.Видатки держбюджету зростають на 1,64 трлн грн. Із них 1,56 трлн — на сектор нацбезпеки та оборони.Можна довго говорити про фінансування різних служб і структур. А можна просто відкрити стрічку новин за останні місяці:✅ СБУ знищила систему ППО Росії. ✅ Уразила бойові літаки стратегічної авіації за один день. ✅ Завод постачальника напівпровідників. ✅ Корегувальника, який наводив ракети на Київ. Щодо збільшення бюджету для СБУ питань особисто в мене немає.Національна гвардія. Це солдати й офіцери, які прямо зараз тримають найважчі ділянки фронту. «Омега» за квітень знищила 250 цілей противника. «Хартія» — тисячі окупантів за місяць. «Азов» — 16 квадроциклів ворога. І це лише кілька новин про корпуси Нацгвардії.А ще — поліцейські в боях, співробітники МВС, прикордонники, Збройні Сили, ГУР, Сили спеціальних операцій.Вони всі роблять мир ближчим.Хочете більше таких заголовків — де наші знищують ворога, а тут захищають? Тоді відповідь проста: треба їх підтримувати на державному рівні. Проголосувала за зміни до бюджету і закликала колег підтримати.

ФОПи й самозайняті теж повинні отримати право на «єЯсла». Зареєструвала законопроєктЗараз ситуація така: молода мама, яка виходить на роботу за наймом, отримує від держави допомогу «єЯсла» на догляд за дитиною. А мама, яка має ФОП або займається незалежною професійною діяльністю — адвокатка, нотаріус, аудиторка, — такої допомоги не отримує. Хоча податки сплачує так само. Хоча ЄСВ відраховує так само. Хоча дитину виховує так само.Це несправедливо. І це треба міняти.Тому разом із колегами зареєструвала законопроєкт №15265, який поширює право на «єЯсла» на ФОПів та самозайнятих осіб. Один абзац у статті Закону «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» — і для тисяч мам в Україні буде відновлена справедливість.Що це дасть на практиці: 🔸 рівні права на соцпідтримку незалежно від того, працюєте ви за трудовим договором чи маєте ФОП 🔸 підтримку жіночого підприємництва після народження дитини 🔸 стимул для малого бізнесу, який зараз тримає українську економіку 🔸 жодних додаткових витрат із бюджету — фінансування в межах уже передбачених призначень на соцзахистЖінка не повинна обирати між дитиною і власною справою. Держава має допомагати в обох напрямках, особливо в такий скрутний час.Дякую всім колегам, що підтримали і кому також небайдужа ця тема. Також буду просити публічної підтримки, щоб даний законопроект все ж був проголосований!

ПОКИ ВІЙСЬКОВИХ ВОЗЯТЬ ПО МІСТАХ — ЛЮДИ ВТРАЧАЮТЬ ЧАС І ЗІРПоранені військові. Очі. Багато.В Україні є затверджений маршрут лікування очних травм у військових. Він не виконується. У нас є чудові офтальмологи, які роблять справжні дива. Але замість того, щоб вчасно потрапити до них, поранених возять як на екскурсію — по лікарнях, з міста в місто.І це коштує їм зору.Останні два тижні — щодня повідомлення. Прохання допомогти. Іноді вдається. Читаю потім: «Після того, як ти тоді когось дьорнула, одразу призначили операцію і почали хоч заходити до них. Але дружина каже — там біда».Одному зір вдалося врятувати. Прогноз добрий.А сьогодні почула історію хлопця, якому допомагає Оксана Корчинська. Лівого ока вже немає. Праве — могли врятувати.Півтора місяці його возили в чотири міста: Харків, Київ, Львів, Чернівці. Поки возили — спливав час. Сьогодні лікар сказав: шансів немає. Праве око не врятували.А могли.Одному вдалося. Іншому — ні. І таких історій — купа. Інша історія, інший маршрут: Харків, Вінниця, Вінницька область, Київ. У цих містах є обласні лікарні з офтальмологічними відділеннями. Але чомусь шлях пораненого пройшов повз них.Чому важкопоранений зі Львова опинився в жахливому відділенні лікарні швидкої допомоги іншого міста? Ніхто не може дати відповідь.Направила офіційне звернення до командування Медичних сил — з проханням провести нараду і розібратися, що не так з маршрутом.Бо це не статистика. Це конкретні люди. І конкретні очі, які можна було зберегти.🔴 Якщо у вас є випадки саме по операціях на зір — пишіть мені особисто.Не хочеться більше повідомлень у стилі: «На жаль, маємо невтішні новини. Сьогодні лікар зробив обстеження ока і сказав, що шансів немає…»Хочеться розібратися в кожному випадку. Поки ще є що рятувати.

У Вашингтоні я випадково зустріла військового, якому рік тому привезла комп'ютер для незрячих у київську лікарню. За цей рік він пережив 40 операцій — і мріє грати у футбол.Рік тому я приїхала до Києва до хлопця, якому війна забрала зір. Його звуть Максим.Я привезла йому комп'ютер зі спеціальними програмами для незрячих — щоб він міг хоч якось рухатися далі. Тоді він лежав після чергової операції і буквально боровся за життя. Днями ми зустрілися у Вашингтоні під час мого відрядження. З тим самим Максом!Його мама Наталя побачила в інстаграмі, що я тут, і написала. Випадковість, від якої перехоплює подих.Я сиділа навпроти Макса і не могла стримати емоцій. 40 операцій. Сорок. І попереду ще! Його чекає пересадка пальця з ноги на руку. Це не метафора, це його реальність.А він говорив не про біль. Він говорив про плани. Про те, що буде робити, коли повернеться додому. Про футбол.Оце і є українські військові. Поки ми сперечаємося про політику вони буквально збирають себе по частинах. І паралельно з цим місяцями чекають відповіді від системи, яка мала б захищати тих, хто захищає нас.Це неприпустимо.Я особисто займуся документами Максима. Але таких як Макс - тисячі. І жоден з них не повинен воювати ще й з бюрократією після того, як уже відвоював своє на фронті. Це наша робота - зробити так, щоб система працювала на них, а не проти них.А Максу я вірю. Його мрія зіграти у футбол - здійсниться. Я в це вірю так, як вірила рік тому, що він впорається. І він впорався.Тримайся, друже. Ми поряд.

Десятирічний хлопчик впав із висоти п'ятого поверху і пролежав на виступі скелі майже добу. Він живий.Іноді одне життя тримається буквально на диві - і на людях поруч.Владислав із Рівненщини поїхав кататися на велосипеді, залишив його на стежці й підійшов до краю кар'єру - просто подивитися вниз. Але не втримався. І впав.З травмами, без можливості рухатися, він пролежав там майже добу - на холоді, сам.Його шукали всі. Поліція, рятувальники, військові, кінологи, нацгвардійці, сусіди. Вдень і вночі. Не зупинилися.Знайшов товариш. Просто хлопець, який пішов шукати друга.Дістати Владислава було неможливо технікою - схили надто круті. Тоді люди вишикувалися в живий ланцюг і вручну, обережно, спустили його вниз.Руками. Разом.Я навіть не можу уявити, що пережили рідні за ці майже 24 години. Коли дитина зникає - і ти не знаєш де вона, чи жива, чи чує тебе. Це - окреме пекло.Владислав живий. У реанімації. Попереду - лікування і відновлення. Але він витримав майже добу на виступі скелі. Сам. В десять років.Ця історія — про неймовірну силу дитини. І про те, що коли ми разом - ми здатні вибратися навіть із найглибшої прірви.Одужуй, Владиславе 🤍

У Харкові чоловік, який сам пережив російський полон, врятував із крижаної води чотирьох дітей.40-річний Сергій Соратокін, переселенець із Куп’янського району, вже збирався йти з роботи, коли почув крики біля ставка. Виглянув у вікно — і побачив дітей, які провалилися під лід.Він не чекав рятувальників, не думав про себе та чи вистачить йому сил. Він просто стрибнув у крижану воду і поплив до дітей, руками ламаючи лід. По одному витягував їх із води, намагаючись заспокоїти наляканих малюків, які плакали й хапалися за нього, щоб вижити.На жаль, повністю трагедії уникнути не вдалося — двоє дітей загинули...Уже в машині «швидкої» самому Сергію стало зле від холодної води та переохолодження. Але він каже, що «нічого надзвичайного не зробив».Проте є ще одна деталь, яка стискає серце.У 2022 році Сергій місяць перебував у російському полоні. Його били, катували, погрожували розстрілом.І це — про справжню силу українців: людина, яку ворог намагався зламати і яка фактично пережила пекло, повернувшись додому, врятувала життя іншим. 🇺🇦

Понад $400 000 без жодної гривні з бюджету: дитячі садочки вже зі світлом і тепломНа цих фото, в дуже складні часи, я посміхаюсь. Нічого з собою не можу зробити — так завжди, коли є реальний результат.Разом із фондом та закордонними партнерами ми домовилися про допомогу із забезпеченням електроенергією через альтернативні джерела живлення на суму понад 400 тисяч доларів.👉 Нуль бюджетних коштів. Нуль коштів українців. Вся сума — гроші західних партнерів.Найважчим було вирішити, з кого почати, коли запитів значно більше, ніж можливостей. Найстрашніше — стояти перед вибором, кому допомогти.Ми визначили пріоритет: заклади дошкільної освіти.Станом на сьогодні вже підключено три дитячі садочки до інверторних систем з акумуляторними батареями. 💰 Вартість однієї системи з підключенням — 21 500 доларів.Три вже працюють. У планах — ще 10 цієї зими.Хочу окремо підкреслити: це не бюджетні кошти. Це гроші, залучені завдяки закордонним партнерам.Щиро дякую Фонду «Янголи Миру» та голові району Мовенку за допомогу з підключенням.Також готуємо до підписання меморандум з німецькими партнерами щодо підтримки шкіл альтернативними джерелами живлення.Незалежно від обстрілів і ситуації з електроенергією, завдяки нам з вами дитячі садочки вже мають світло й тепло.

Військові, які повернулися з полону, гарантовано отримуватимуть 90 днів відпустки із повним збереження грошового забезпечення.Сьогодні 258 нардепів підтримали мій законопроєкт щодо цього.І це — про нашу відповідальність перед тими, хто пройшов пекло заради України.Адже військові, які повертаються з полону, повертаються не з відпустки і не з ротації. Вони повертаються з нелюдських умов, з тортур, з приниження, з постійної загрози життю. Повертаються з травмами — фізичними і психологічними, які неможливо «залишити за дверима» військової частини. І на жаль, до цього законодавство ставило таких людей перед вибором: або залишатися на службі й отримати гарантовану законом додаткову відпустку, або звільнятися — і втратити це право.І сьогодні ми виправили цю несправедливість. Тепер військові отримають право на 90 днів відпустки незалежно від того, чи приймуть вони рішення щодо продовження служби чи ні.Дякую Ірина Верещук, Elena Belyachkova, Олександр Завітневич, без вас цього рішення не було б!Дякую всім колегам, які підтримали це рішення!