Взяв відгул, вдруге вигуляв подаровану друзями парадну форму і згадав, що я не тільки військовослужбовець, а ще й релігієзнавець. Себто, доїхав до Молитовного сніданку в київському Арсеналі.Дуже незвичний для мене (та й для країни) формат події. Зазвичай усі мої довколарелігійні заходи ближче або до свята, або до наукової конференції. Тут же щось середнє між молебном та світським раутом. Що, втім, не виключає можливості поспілкуватися на будь-які теми, або просто пообіймати старих знайомих.Взагалі якщо в США молитовний сніданок - це внутрішньополітична подія, то у нас вона несе скоріш зовнішньополітичний сенс. Коли йде гібридна війна, і коли спеціально навчені люди працюють над тим, щоб довести американському загалу думку "в Україні переслідують християн" (читай - Московський патріархат), такі заходи - можливість перехопити ініціативу.Бо хоч Московський патріархат на них і не ходить - коли західні гості, як світські, так і духовного сану, бачать реальне українське релігійне різноманіття - в них розбігаються очі. Україна, насправді, дуже поліконфесійна та ліберальна країна. Коли на одній сцені православний та греко-католицький єпископ, а також протестантський пастор, чи коли муфтій тисне руку равінові, а усі разом обіймають ветеранів та моляться за перемогу, звільнення полонених чи пам'ять вбитих росіянами - видовище дуже переконливе.А для тих, хто не все зрозумів - на виході фотогалерея насправді знищених церков. Знищених росіянами. Та свідоцтва тих одновірців, що втратили родини від російської агресії.Наскільки я можу судити, воно повільно, але працює. Цього разу особливим гостем був духівник Дональда Трампа, пастор Марк Бернс, і він прямо серйозно запалив. Зазвичай українці, виховані в східнохристиянській традиції, скептично ставляться до проповідей, що за емоційним накалом нагадують мітинг, але слова про те, що Путін має відповісти за свої злочини, швидко знайшли відгук в аудиторії. І він був таким далеко не один.Поки що обережно виглядає на те, що цей тайм у питанні церковної дипломатії та формуванні іміджу України за нами. Хоча Росія, звісно, з поля нікуди не йде.