У психології є таке поняття, як погладжування. Відомо, що якщо дитину не брати на руки, не торкатися її, вона може від цього померти. У психологічному сенсі погладжування — це не лише про тіло, а й про психіку. Такі собі психологічні "погладжування". От коли людина до вас: "Ну й погода сьогодні!" — і ви вже обираєте: зробити вигляд, що не почули, чи підтримати цю розмову ні про що, але дати й отримати увагу, ніби трохи "погладити" одне одного. Це така собі одиниця людського визнання. Людині визнання потрібне не менше, аніж їжа і безпека. Придивіться: людям часто не так уже й важливо, про що саме говорити — аби поспілкуватися, побути разом, мати відчуття спільності. Втім, треба розуміти, що всі ці психологічні поняття та ідеї сформульовані на Заході, де культура взаємодії все ж таки більш ввічлива. Якщо говорити про нашу культуру, то у нас, мабуть, варто говорити не про погладжування, а радше про покусування)) Наші люди не дуже поспішають зважати на когось, когось "гладити", розділяти спільність. Скоріше хочуть самоствердитись: дадуть пораду, розкажуть, як треба. Або ж як таке було у їх кума знайомого.У гіршому випадку можуть нахамити. Або ж — просто проігнорувати. Ігнор — це найпростіша форма самоствердження за рахунок когось.Як там у прекрасної Ліни про наболіле): "Хоч би той магазинний мінімум:– Люди, будьте взаємно ввічливі! –і якби на те моя воля,написала б я скрізь курсивами:– Так багато на світі горя,люди, будьте взаємно красивими!" Живи і будь 🤍#іпросуспільство