Лектор зауважує: «Якщо ви хочете працювати зі спільнотою глибоко, то вона повинна бути закритою і з фінансовими внесками».Психологія цієї формули зрозуміла: людина готова платити тільки за те, що їй справді дороге. Навіть не так — за що людина платить, те їй і дороге.Візьміть, от для прикладу, повітря: чи часто ви вдячні за нього і відчуваєте його цінність? Ні, звичайно, бо у людини є така суперздатність, як звикання. Хоча цінність повітря неймовірна, бо якщо ви не будете дихати всього лише три маленькі хвилинки, то це коштуватиме вам життя.Те, що доступне кожному і легко, на відстані витягнутої руки, не встаючи з дивана, умовно кажучи, — те втрачає свою значущість і цінність. Навіть якщо це справді щось цінне і важливе.Та мене зачепило інше. Я — про наші церковні спільноти сьогодні. Чи можна церковні громади сьогодні називати спільнотами — питання риторичне.Ми захоплюємось спільнотами перших християн, ставимо їх у приклад, але в них-то якраз були закриті групи і навіть спільна каса.Церковні спільноти почали втрачати свою цінність, коли літургійний виголос — «Двері! Двері! Будьмо уважні» — став символічним: двері залишились відкритими, а нехрещені й відлучені перестали виходити.Назад нічого не повернути — є як є. Але якщо ми, віруючі люди, шукаємо сьогодні собі якісь відповіді, то це варто розуміти. Ну і священникам претендувати на якусь глибоку роботу з громадами не треба. Окрім вигорання, в такому випадку я поки нічого особливого не зустрічав. Достатньо кадила, кропила, стандартної проповіді і привітності.І справа не в тому, що люди сьогодні такі погані, а в тому, що так організоване наше суспільство: культура до того спонукає, і так уже влаштоване наше церковне життя. Поки так.Живи і будь 🤍#іпроцеркву