Коли про це ще говорити, як не в день Хреста?Навколо дуже багато болю і страждання. Ми то живемо і живе гадаємо, але... направду — багато болю.***Одна знайома, найсвітлішої душі людина, уже більше двох років щодня на цвинтарі — незалежно від погоди, самопочуття чи обставин. Вона не поїхала навіть до дорогої племінниці на весілля — не змогла відволіктися і залишити вбитого росіянцями її єдиного сина.В інших знайомих син-леґінь — високий, статний, красивий, зовсім молодий... і теж єдиний. Відомо тільки, що загинув, але поки що ані тіла, ані якоїсь інформації. І так уже десь пів року люди з тим живуть.А інша людина приходила з історією: ми от недавно збудували дім, наші діти виросли, нам було так добре разом, у нас були мрії, а тепер я залишилася одна з цим...Позавчора пише в групу молода жінка: "Хлопців обстріляли, мого коханого поранили, але він живий! Лежить там, у полі. Я мусульманка, але прошу всіх, хто може — підіть у храми, помоліться за нього."Ми разом переживали вже за цього хлопця, писали зранку смс: "Ну що? Ну як?" І сьогодні прийшла відповідь, що нарешті вдалося його вивезти, але... він не вижив.Як цим людям виглядає життя? Як вони дивляться тепер на метушню в кав’ярнях, на нетерплячих водіїв і поспішних пішоходів, на рекламу, на наші розмови про перемогу і навіть на те, як сходить сонце? Гадаю, що часом це може бути дуже боляче.Кожна така історія — як цілий світ. І кожна — чиєсь ціле життя... І часом усе це стає суцільним болем, самотністю чи розчаруванням.Такому не зарадиш. Але що хочеться сказати: нам не байдуже. Багатьом не байдуже, але багато хто не знає, що тут робити і як сказати. А що тут зробиш? І що сказати? Можна хіба лише бути поряд."Під хрестом же Ісуса стояли — Його мати, і сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина."Якщо історія про Хрест Ісуса — правда, то там є ще один дуже важливий епізод: як втрата обертається новою зустріччю, печаль і сльози — радістю, а смерть — життям.Нам не байдуже 🙏#думидуховні #війна