І ще важливе про стосунки. Майже постове. Трохи гірке.Багато зраненості між людьми: відчуженість, розчарування, закритість, ворожнеча, підозрілість, а за всім цим — недовіра до життя і втома. Бо ми часто чекаємо одне від одного більше, ніж можемо дати.Правда проста: інші не повинні, часто не хочуть, а іноді й не можуть бути нам рідними душами. Вони не зобов’язані ставати нашими друзями, мамою й татом, братами й сестрами. Не мусять переживати за нас, турбуватися, бути уважними, не байдужими.Але ми цього очікуємо. Навіть несвідомо. Ми називаємо це справедливістю, щирістю, добротою. Нам, здається, небагато треба, лише людяності.Та з більшістю людей не варто шукати нічого, окрім "добрий день – до побачення". І це нормально. Не кожен, хто опинився поруч, має ставати частиною вашого життя. Не з кожним треба шукати особистісних стосунків. Професійної ввічливості цілком достатньо.Мова не про закритість. Не про недовіру. А про розумність і порядок в особистому просторі. Бо якщо ходити душею навстіж — то простуди, хронічний кашель і головний біль вам гарантовано.Але є й інша важлива сторона цієї правди:Якщо вам уже пощастило зустріти людину, що називається, близьку по духу, яка дивиться десь в той же бік, що й ви, якій не байдуже, то вмійте це цінувати, не розкидайтесь.Живи і будь ❤️#психомудрості