ProSvita

🦫 Бобер (бібр), здається, остаточно став символом “Просвіти”. Тож до дня нашого народження із нас коротенька історія про цих чудових створінь.Мова піде про бобровий десант у Айдахо (США) в 1948-му- Вранці 14 серпня пілот двомоторного бушкрафту піднімається в небо з 8-ма бобрами на борту. Через лічені години вони будуть десантовані в гірській частині центрального Айдахо. Всього за декілька днів 75 бобрів успішно парашутуються на околицях гірських річок і озер та впродовж наступних років збудують там хатинки. “Навіщо десантувати бобрів у горах ?” — спитаєте ви. - Історія тут наступна: після Другої світової дедалі більше людей у Айдахо переїжджали з великих міст до сільської місцини, де на них чекали бобри. Усе більше скарг на цих милих тваринок надходили до місцевого управління природними ресурсами, тож було ухвалено рішення про переселення бобрів. - Самі собою вони доволі корисні тварини (кажу вам як еколог). Чого вартує тільки історія про роль бобрів у відновленні Єллоустонського парку (про це колись теж розповімо)! Якщо коротко, бобри будують хатинки на річках, сповільнюють потік води й фактично створюють цілі екосистеми, де радо оселяється багато видів птахів, риб і різноманітних комашок. У грошовому еквіваленті одна боброва родина виконує за рік ландшафтних робіт на сотні тисяч доларів. [Джерело]. - Тож замість того, аби відстріляти неслухняних бобрів південного Айдахо, їх вирішили перемістити в гори, на місця, де історично бобрів винищували заради їхнього хутра. Інша проблема полягала в тому, що перевозити тваринок у наземний спосіб було доволі складно й призводило до високої смертности. Саме тоді й були розроблені парашутні контейнери для бобрів. Із 76-ох десантованих 75 вижили та збудували домівки, зробивши так гори Айдахо ще більш красивим місцем!Ну а ми от уже рівно 4 роки намагаємося зробити трохи кращим цей світ, створюючи для вас цікаві статті та організовуючи просвітні заходи:) Дякуємо, що ви з нами!З Днем народження, Просвіто 🫶Від імені редакції,Владислав Остроухов, головред ГОБоброSvita

🎞 З днем українського кіно Щороку у другу суботу вересня в Україні працівники кінематографа відзначають важливе свято − день українського кіно. Починаючи з 1890-х років (а саме тоді зародилося українське кіно) світ зазнав важких часів і змін, але попри це українська кіноіндустрія активно розвивалась. За цей період українці залишили немалий культурний спадок у вигляді багатьох тисяч стрічок. Німі фільми досі надихають сучасних митців навіть за кордоном. Фільми українських режисерів вже не перший рік представляють нашу державу на міжнародних кінофестивалях і навіть Оскарі - цього року, наприклад, це буде фільм «Ля Палісіада» Філіпа Сотниченка. Але з чого все почалося?В нашій історії існує дві важливі події які можна вважати початком українського кіно - винайдення апарату, який знімав та відтворював стрічку і перший кіносеанс в Україні. У 1893 році, механік Одеського університету, Йосип Тимченко розробив кіноапарат на два роки раніше за створений у 1895 році кінематограф братів Люм‘єрів. Вже у 1896 році у Харкові фотограф Альфред Федецький зняв декілька документальних сюжетів. А у грудні того ж року, він влаштував перший публічний кіносеанс у російській імперії й з цього моменту українське кіно починає свій довгий тернистий шлях до сьогодення.У 1920-х роках в Україні було створено Всеукраїнське фотокіноуправління, Київську кінофабрику (зараз Київська кіностудія ім. О. Довженка) де зняли понад 1000 найвідоміших фільмів. Перший звуковий фільм - документальна стрічка Д. Вертова «Симфонія Донбасу», з’явився у 1930 році, усього три роки після виходу першого у світі фільму зі звуком.Після розпаду СРСР постраждала й кіноіндустрія. У 1992 році в Україні зняли 45 фільмів, але до 2000-го цифра впала до 4 стрічок на рік. Ба більше, кількість фільмів російською мовою переважала над україномовними. Це продовжувалось аж доки Революція гідності не зрушила сферу кіно з мертвої точки. Сьогоднішній день це можливість згадати такі відомі постаті Олександра Довженка і Івана Кавалерідзе, Марка Донського, Сергія Параджанова, Леоніда Бикова, Леоніда Осики, Івана Миколайчука та їх наслідувачів, які назавжди залишаться в історії українського кіно. Щоб вшанувати талановитих режисерів, акторів та сценаристів пропонуємо сьогодні переглянути будь-який український фільм на ваш смак за чашкою чаю 🇺🇦🎞📹Про свої улюблені українські стрічки (сучасні і не дуже) пишіть в коментарях. Вибір нашої редакції – це "Звенирога" Олександра Довженка. Приємного перегляду 🫶ProSvita

📷 Парадокс Тесея в масштабах фотографії; І як сильно фото треба обробити, аби воно перестало бути справжнім?📲 Трохи контексту: Google (а ці рібята кращі в сфері алгоритмів для мобільної фотографії) от пару тижнів назад провели презентацію нової техніки і показали купу ШІ фішок для фотографій на своїх телефонах. Тепер можна додати на кадр людину, якої там не було чи трохи розширити знімок, якщо фону недостатньо. Можна попросити прибрати з заднього плану перехожих чи навпаки щось додати (метеликів, наприклад). Усе, звісно, робить штучний інтелект. 🌚 І можливо, ми досягли певної межі, за якою починається така собі матриця. Себто, фото більше не усвідомлюється як відбиток реальності. Тепер це просто красива картинка. Ми йшли до цього поступово: алгоритми вже давно покращують якість, кольори, комбінують декілька фото (HDR) аби отримати кращу експозіцію тощо. І з одного боку, це не погано, бо деінде справді наближає картинку на екрані до того, що бачить око. А з іншого, відкриває шлях до місця, де ми зараз: ШІ робить красивий фейк з фотографії і тисячі людей на презентації аплодують...🤔 Лишається одне питання: якщо ШІ підмалює фото корабля, чи буде це той самий корабль?ProSvita

603 назавжди Україна - це держава, яка відмовилась померти. Держава, яка стріляла в своїх катів, а коли закінчувались набої - йшла з ножем на кулемет. І, звісно, на нетривалий час гинула, лише щоб знов повернутись. Така заява - не святковий пафос: Україна буквально є державою, яка шляхом нелюдських зусиль відмовилась від того, що прийняли десятки дуже схожих за своєю долею народів. Україна, яка багато століть була об'єктом зазіхань свого великого східного "брата", не повторила долю Шотландії - не увійшла до складу могутнішого і "розвиненішого" сусіда. Україна не змирилася з втратою своїх промислових регіонів, як це зробила Ірландія, відділяючись від Великої Британії. Україна не підкорилась більшому за чисельністю народу та не почала у ньому розчинятись, на відміну від Каталонії та Країни басків. Україна не втратила міжнародне визнання через силу та хитрощі підступного ворога, як це, на жаль, зробив Тайвань. І Україна точно не погодилась з роллю вічного раба для імперського центру, як це зробила незліченна кількість малих народів сучасної росії. Україна просто відмовилась. "Я не буду", - ось що сказали ми у 1991 дуже тихо, радше пошепки; "Я не буду", - повторили ми у 2014, насупивши брови і нервово вдивляючись у терикони Донбасу;"Я не буду", - твердо і зі злістю заявили ми під ракетними обстрілами у лютому 2022. Ціна цих трьох слів - десятки тисяч людських і сотні тисяч російських життів. Ціна цих слів - обстріли, безсонні ночі, втрати близьких. Результат цих слів - найважливіша річ для кожної людини - свобода; і найважливіша річ для кожної держави - суб'єктність. Припинивши нашу боротьбу, замовкнувши, ми втратимо найцінніше для всіх українців - можливість самим вирішувати, що нам робити. Важлива місія для кожного з нас - продовжувати щодня казати "Я не буду" і бити всіх, хто намагатиметься за це заткнути Україні рота. Ще важливіша місія - не забувати про жодного з українців та українок на всіх 603700 км² нашої території та поза її межами. На тих 603700 км², де завдяки зусиллям кожного і кожної з нас загояться рани і зацвітуть сади. І серед соняшників, які виросли в українській землі з допомогою російських ходячих добрив, ми нарешті скажемо: 603 назавжди.Слава Україні! З Днем Незалежності!Від імені всієї команди,Євген Костогризов, президент ГО "Prosvita"