А як ви ставитеся до неочікуваних подій, таких собі особистих чорних лебідів? Панікуєте? Впадаєте в ступор чи депресію? Можливо злитеся і стаєте агресивними? Це все має право на життя, ми всі люди. Особисто у мене спочатку вмикається coping mechanism - така собі апатія. Я логічно обробляю усю інформацію, і швидко готую план і такий собі роудмап - що робити, коли, який пріоритет. Далі вмикається рефлексія. Реалістично оцінюю чи то лижі не їдуть, чи то я їб***тий :) тут я дивлюся що можна було зробити інакше, що призвело до ситуації, це обʼєктивні чи субʼєктивні фактори - і що я міг(і чи міг взагалі) зробити щось інакше. Далі наздоганяють емоції. Тільки в цей момент мене може накрити просто в хлам, я можу злитися, нервувати, піти в тир і відстріляти 300 набоїв в пістолеті, піти в зал і вбитися в хлам. Коли цей сплеск закінчується - починається новий етап - виконання планів і double down. Кожна така ситуація для мене це льорнінг опортьюніті, і вона тільки додає мені впертості робити те що я роблю. Тож мій патерн - апатія - плани - рефлексія - емоційний вибух - execution x2 від попереднього. Колись я напишу дуже цікаву статтю про те що нещодавно відбулося, може навіть на главу книги потягне!) А поки - ЇБШ