принц оф псі Ψ | У терапії є ще один цікавий феномен:опишеш якийсь підхід — а реакції т...

У терапії є ще один цікавий феномен:опишеш якийсь підхід — а реакції такі, ніби влаштував виставку.Не в музеї, звісно. А десь у старому амфітеатрі просто неба.Вхід вільний. Хтось сідає ближче, хтось тримається на відстані.Над головою — то чайка, то чиясь проєкція.А замість аудіогіда — внутрішній голос. У кожного — свій.Один мовчить. Другий усміхається. Третій шепоче:— Це занадто.Усі дивляться на один і той самий об’єкт.Реакції — від «нарешті хтось це сказав» до «це знецінення і порушення поваги».І все наче нормально.Поки хтось не починає міряти себе чужими реакціями.Тоді довго не всидиш.Бо на будь-який жест завжди буде дві черги:в одній — ті, хто впізнає себе,в іншій — ті, хто злиться на дзеркало.Перші — проживають.Другі — проявляються.І це ок. Просто не треба плутати одне з іншим.Але завжди знайдеться хтось,хто раптом бере в руки уявний мікрофон і каже в зал:— Подивіться, що ця авторка зробила!(Авторка, до речі, сидить поряд. І слухає.)Повертаємось до амфітеатру просто неба: виставка є, автор — поруч.Іноді комусь не подобається — це нормально. Не всім має подобатись.Але сказати напряму — треба бути готовим почути у відповідь.І не всі на це здатні.Бо легше уявити, що людини немає,ніж визнати, що вона жива і може відповісти.Це і є одна з головних терапевтичних навичок —залишати за іншими право бути присутніми.Звучить просто.Але формується роками.Бо говорити «про людське» — легко.А побачити в іншому людину — складніше.Саме тут часто вмикається емоційно заряджений комплекс.Юнг називав так фрагменти досвіду, що лишили сильний емоційний слід.Він може дрімати роками.Але варто потрапити в знайомий тон, слово, інтонацію — і все.Реакція вже тут.Тіло реагує, тон підіймається, хочеться щось довести, або вколоти. Якщо не на касі в супермаркеті, то хоч у коментарях — ну а де ще цьому комплексу виходити?І ми вже не бачимо ситуацію, а своє викривлене відображення.«Ми завжди звинувачуємо інших у тому, що несвідомо робимо самі». — К. Г. Юнг.І саме тому не варто вимірювати свою ефективність реакціями інших.Бо між реальністю і реакцією на неї часто лежить прірва —яка зветься сприйняттям.Або фантазією, якщо точніше.