lord, i’m one, lord, i’m twolord, i’m three, lord, i’m fourlord, i’m five hundred miles away from homeколи я дивилася «аватара» маленькою, я не розуміла: яка різниця, що аанг втік? яка різниця, що всі повітряні кочівники загинули? таке буває під час війни, думала маленька я. маленька я не знала війнизараз я думаю, що найбільше мені відгукується саме трагедія аанга. тому що він, маючи на плечах відповідальність за порятунок світу, втік — і цей тягар залишився з ним до останнього подиху. я не розуміла, чому йому так важко бути останнім зі свого роду. я не розуміла, чому він так сильно сумує. а тепер відчуття його туги душить мене живцем, тому що інколи все, що треба — це озватися до когось рідним словом і знати, що тебе зрозуміють я думаю про те, як раділа, коли почула у відні українську мову, навіть якщо не знала цих людей. думаю про те, як моє серце болить за українців, яких я не знаю, але у яких також болить за мене. я думаю про те, як мені хочеться опинитися вдома, навіть якщо я вже там. тому що дім — це не фізичні стіни, а відчуття любові та щастя. ти прагнеш повернутися туди, куди не існуєале аанг був не тільки за 500 миль від свого дому, а за 100 років від нього. маленький хлопчик, якого з усіма рідними розділяє ціле століття. я ніколи не винитиму його за те, що він зробив і не зробиві, можливо, саме зараз я розумію його краще, ніж будь-коли