Про події в Сихові.З психоаналітичної точки зору, військовий ТЦК став екраном для проєкцій: держави, примусу, несправедливості, страху смерті, страху мобілізації, накопиченої люті.Реальний агресор - недосяжний. На росію не можна перекинути машину. 4,5 роки фрустрації, безсилля, тривоги смерті - ясно, що вся ця агресія шукає досяжний об'єкт. Це не виправдовує дію, але пояснює її енергетику. Люди, які кричать "ганьба", розряджають афект, накопичений не за один вечір.У момент ескалації відбувся психічний зсув: конкретна людина зникла, а на її місце були поставлені “вони”. “Вони забирають”. “Вони принижують”. “Вони мають відповісти”. Так працює розщеплення: свої перестають бути своїми. Любов і ненависть до одного об'єкта нестерпні, тому об'єкт ділиться навпіл. Наразі соціальна лють переходить у руйнування власного захисного контуру. Бо люди довгий час утримують нестерпну амбівалентність: треба воювати / я не хочу помирати, я за армію / я боюся буса.А тепер накладіть на це український трансгенераційний шар: у сімейній пам'яті вже є сцени, коли "приходили і забирали". І хто приходив тоді, і чим це закінчувалося. Фройдівська формула стара, але робоча: те, що не було висловлене - буде відіграно.