Нарешті.Вийшла книга, яку я науково редагувала. І звичайно редагувала. І писала переднє слово. І переписувала його разів десять. І скорочувала все у три рази. А потім розширювала в два. Потім знову скорочувала. Потім подумки викидала у вікно. Потім діставала з-під вікна, бо текст хороший, просто в мене характер. І сумніви. І війна. Карен Горнай.«Невроз і зростання людини. Тернистий шлях самореалізації».Якби мої редакторські коментарі можна було видати окремою книжкою, вийшла б ще одна. Але, дякувати видавництву, коментарі наукового редактора вставляються маленькими літерами. Це дуже гуманно. І до читача, і до наукового редактора.Отже, що в нас тут.Маємо чудовий переклад відомого Євгена Мирошниченка, який наразі у лавах ЗСУ. Натхненний вплив на якість текстів (і контекстів) - його чарівної дружини Ксенії. Маємо красивий персиковий у поєднанні з чорно-сірим. Тверду обкладинку. 544 сторінки білосніжного паперу, приємного для пальців.Маємо підтримку Зігмунд Фройд Університету Україна і роботу Єгора Буцикіна, відповідального за серію «Психологія».Маємо еталон терпіння і наполегливої праці - Оксану Шевченко, керівницю напрямку класичної літератури видавництва Verba.І маємо зв’язаного гачком Фройда. Який дивиться на Карен і, здається, думає: "Ну добре, Карен. Можливо, я дещо недодивився".Карен дивиться на нього так, ніби відповідає: "Зігмунде, дорогий, не дещо".Коротше, вийшла книжка Карен Горнай про невроз. Про ідеалізоване Я. Про тиранію "треба". Про внутрішню вимогливість, яка не просто штовхає людину до розвитку, а перетворює її життя на нескінченний іспит.Вона про всіх нас - тих, хто "ще трохи допрацює", "ще трошки підтягне", "ще раз перепише", "ще раз себе доб’є, але зробить".Добіжу до пропозиції придбати книгу, поки не купуйте.Придумаю, що до неї докласти, щоб вам було приємніше.Бо просто купити книжку - це, звісно, добре. Але купити її і отримати ще щось від людини, яка над нею трохи, ні, не трохи, ладно, трохи, ой, все страждала, - стане для вас особистою терапією.Зачекайте кілька днів.