У пам’яті - довгі корені.Навіть якщо завтра війна закінчиться, "четвертий рік повномасштабної" вже у тонких прошарках психіки - нашої й наступних поколінь. Працювати з цим доведеться десятиліттями, як з наслідками Другої світової, Голокосту, інших затяжних конфліктів.Знайшла свіжий (2025) систематичний огляд досліджень про вплив міжпоколінної травми на нащадків другого покоління.Тут є цікаві висновки:- У дітей німецьких біженців часів Другої світової загальний рівень психопатології сильно залежав не стільки від факту ПТСР у батьків, скільки від того, наскільки важким вони самі відчували їхній досвід втечі;- ПТСР матерів підвищує ризик ПТСР у дітей незалежно від стану батька; коли ПТСР мають обоє батьків, ризики зростають ще більше;- Важливі не тільки симптоми, а й контейнування травми в сім’ї: чи говорять про травму, чи вона замовчується; чи є насильство; який стиль виховання й передача наративів ("ми – жертви" чи "ми – ті, хто вижив");- Якість післявоєнної політики, програм підтримки ветеранів і родин, а також відкритість/закритість суспільного діалогу про війну будуть прямими факторами трансгенераційних наслідків.Кажу ж, у пам’яті - довгі корені.