Пороблено Подкаст

Друзі, ми раді анонсувати третю камерну зустріч і познайомити з нашою наступною гостею:Ярина Сізик – фольклористка, популяризаторка української традиційної культури, консультантка брендів з питань культурної спадщини, учасниця гурту ЩукаРиба.24 червня о 19:00 поговоримо про тяглість традиції та етику відродження: 🔸 Як правильно популяризувати українську традиційну культуру і робити це етично?🔸 Які помилки ще досі роблять бізнеси, інфлуенсери та медіа у цих комунікаціях та як цього уникати?🔸 Яка межа декоративності, трендовості та заглиблення у прагненні відтворювати культуру сьогодні?Запрошуємо всіх наших спонсорів від «Мольфарів-хмаридників».🔸 Посилання на зустріч розішлемо додатково. Також продублюємо у дописах для спонсорів на Патреоні, BuyMeACoffee, YouTube i Монобазі. Якщо раптом не знайдете запрошення там чи на пошті — напишіть нам.Якщо Ви ще досі не з нами і хочете доєднатися до нашої спільноти, будемо щиро раді:https://linktr.ee/porobleno (у вкладці "Підтримати нас")До зустрічі 💛

Запах – один із найсильніших провідників пам’яті. Він може за мить повернути давно забуте, нагадати про тих, кого вже немає поруч, викликати піднесення, смуток чи навіть відразу. У традиційних уявленнях українців пахощі були не лише частиною побуту, а й важливим елементом обрядів, свят та лікування.У цьому випуску говоримо про те:🌿 як запахи пов’язані з пам’яттю та емоціями;🌿 наскільки глибоко вкорінені запахи у традиційних уявленнях;🌿 чому запах допомагає впізнавати «своїх» і «чужих» та як це впливає на тяглість дискримінації за етнічною ознакою;🌿 якого значення раніше надавали підкурюванням;🌿 навіщо музеям продумувати запахи своїх експозицій.Пишіть у коментарях, які запахи повертають вас у дитинство, а які – асоціюється з домівкою:https://www.youtube.com/watch?v=yacK3tmKWooЦей випуск створено у партнерстві з проєктом про українські традиції для сьогодення «Витоки» від Zagoriy Foundation.Витоки – це проєкт Zagoriy Foundation про інтеграцію традиційної культури в сьогодення – у корпоративну культуру, освітні процеси, сімейні святкування тощо. Фізично він виражається у ілюстрованих електронних путівниках, які можна безоплатно завантажити на сайті проєкту Витоки. Путівники розповідають про ключові традиції святкування різних свят, пропонують сценарії залучення звичаїв у сучасне життя: від простих до складних; дає перелік майстрів, науковців та бізнесів, до яких можна звернутись за заглибленням у процес. Скачати путівники по сезонах: https://vytoky.com/series/Диджитал-календар від «Витоків» — зручний навігатор українськими святами, який завжди буде напохваті у вашому телефоні. Щоб додати календар собі: Перейдіть за посиланням: http://cal.ae/smhisgw Додайте його у свій календар на телефоні.

Як наші предки уявляли долю?Наші прапрапра вірили, що завдання кожного — знайти свою долю та впізнати її. Інакше людина житиме не своєю долею й через це буде нещасною.Дуже часто це була жінка з веретеном у руках — подібно до того, як уявляли грецьких мойр чи слов’янську богиню Мокош.Приміром, у «Лісовій пісні» доля головного героя Лукаша з’являється в подобі дівчини, але з його обличчям. У цій сцені Леся Українка використала народне повір’я: доля хлопця могла поставати у вигляді дівчини, схожої на нього, а доля дівчини — у вигляді хлопця з рисами її обличчя.Також доля могла поставати у вигляді тварини чи навіть предмета. Вважалося, що її образ залежить від того, чим людина займається в житті. Анастасія Кривенко пояснює: «Наприклад, якщо хтось працював на землі, символом його щастя та добробуту могли бути воли. Адже вони допомагали обробляти землю, засівати поле й збирати врожай. Тому в народних оповідках трапляються сюжети, де селянин бачить свою щасливу долю у вигляді волів».Доля могла бути доброю чи злою. Якщо доля щаслива, то буде в образі гарної, молодої, бадьорої, активної дівчини. Вирізнятиметься вишуканим виглядом і багатим вбранням. З іншого боку, якщо доля лиха, нещаслива, то виглядатиме відповідно. Це буде убога, дуже обшарпана жінка. Крім того, що бідно вдягнена, ще й брудна, нечесана, немита. Вона ледача, навіть може бути п'яною. Подекуди її описували як голу жінку, що лежить під копицею сіна.А ще з долею треба було бути обережним: її можна було розгнівити й ніби втратити. Вірили, що якщо людина поводилася погано, лаялася чи «ображала» свою долю, вона могла відвернутися, заплакати й піти.Щастя, доля, талан — це одне й те саме чи ні? Як люди прикликали свою долю і чому це могло бути небезпечно? Чи можна було з нею домовитися? Хто визначав долю людини?Більше цікавого — у випуску «Чи можна змінити долю? Як українці уявляли щастя, талан і вплив на життєвий шлях» з етнологинею, кандидаткою історичних наук Анастасією Кривенко:https://www.youtube.com/watch?v=qWE3NbmLGuc

«Хотіли зробити море, а зробили болото»: як радянська влада затопила сотні українських сіл  і як люди проживали цей досвід?6 червня 2026 року минула третя річниця підриву Каховської ГЕС російськими військами. На фоні цього згадуємо, якою ціною були зведені ГЕС в Україні.Щоб збудувати шість ГЕС на Дніпрі, радянська влада затопила 700 тис. га землі та зруйнувала сотні населених пунктів. Коли фольклористка Ірина Коваль-Фучило збирала поховальні голосіння в Полтавській та Кіровоградській областях, їй розповідали, як оплакували свою хату. В українській традиції оплакують людей, а тут людям довелося оплакувати затоплені домівки.Ірина Коваль-Фучило також розповідає: «Коли я приїжджала в ці села, люди водили мене на водосховище і показували, де колись стояли їхні хати: "От якщо сюди стільки-то метрів, то отам була моя хата"».У Бакоті, приміром, під час поминальних зустрічей громада сідала на човен, брала квіти й клала їх на воду там, де колись стояли їхні домівки. Оце «ходити дивитися» було ритуалізованою дією. Люди, які пережили затоплення, фактично жили у двох вимірах: один — під водою, де вони досі малювали ментальні мапи своїх вулиць і хат. Інший — реальний, але чужий.Підрив Каховської ГЕС у 2023 році відкрив ці рани знову. Вода відступила і оголила землі, які люди не бачили десятиліттями.Як радянська влада переконувала людей віддати свою землю під воду? Чому місцеві назвали чиновників «гробовщиками»? Які проблеми принесло будівництво ГЕС, зокрема, забруднення Дніпра? Що спільного між вимушеними переселенцями минулого і сьогодення? І як народні спогади руйнують офіційну радянську версію історії будівництва ГЕС? Більше — у випуску «Традиції, (не)змиті водою: побудова ГЕС, затоплена культура, пам'ять водосховищ, голосіння за хатами» з Іриною Коваль-Фучило, фольклористкою, кандидаткою філологічних наук, старшою науковою співробітницею Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України, авторкою монографії «Затоплені села: пам'ять наративу»:https://youtu.be/X6TBV3B5qk4

Повернути ріки вспак, створити чи висушити моря – це не лише фантастичні проекти столітньої давнини, але й експерименти, які втілювалися в радянські часи надвисокою ціною. 6 червня 2026 року минає три роки відколи росіяни підірвали Каховську ГЕС. Тоді чимало хто вперше за десятки років побачив землі, які колись були їхнім домом.Як пам’ять про ці місця може бути і формою спротиву, і психологічною підтримкою та як насправді водосховища впливають на нашу культуру? У гостях подкасту “Пороблено” – Ірина Коваль-Фучило, фольклористка, кандидатка філологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України, авторка монографії “Затоплені села: пам’ять наративу”. Вона розповідає: 💦Як радянська влада пояснювала необхідність будувати ГЕС і коли саме почали цей проект?💦Чим офіційний радянський наратив відрізнявся від реального досвіду людей, яких переселяли із зон затоплення?💦Які мотиви найчастіше з’являються у спогадах і фольклорі про затоплені села?💦Як змінюються поминальні практики, коли нема місця, де традиційно поминають?💦Які больові точки пам’яті оголив підрив росіянами Каховської ГЕС у червні 2023 року? Вмикайте новий епізод “Пороблено” і дізнавайтеся, як пам’ять про затоплені села сьогодні стає формою спротиву — поверненням історії, яку колись намагалися змити водою:https://youtu.be/X6TBV3B5qk4Серед коментарів під відео ми розігруємо книгу з автографом Ірини Коваль-Фучило про затоплені села.

Чому наші прапрапра після Зелених свят уникали лісу, поля, водойм і навіть боялися заснути вдень?Тиждень після Трійці в народній традиції називають Русальним. Вірили, що саме в цей час русалки з'являються серед живих.В уяві наших предків це були не лише дівчата-потопельниці. Русалками могли стати: діти, які померли до хрещення. Їх також називали страдчатами, збігленятами чи потерчатами;потопельники — причому не лише дівчата, а й хлопці. Для хлопців навіть існували окремі назви: русалім, русал або ж казали «той русалка»;«запиті дівчата» — тобто засватані, за яких уже випили могорич, але вони померли до весілля;усі, хто народився або помер на Русальний тиждень (зазвичай це тиждень після Зелених свят) — це характерно для Центрального та Середнього Полісся.Вірили, що русалок можна перестріти в лісі, біля води чи в полі. Тому ці місця оминали. А тим паче не наважувалися купатися чи йти до лісу наодинці, бо ніхто ж навіть не знатиме, куди ти подівся. Подекуди казали, що на Русальному тижні не можна спати вдень або надворі. Бо якщо заснеш, то будуть йти русалки і «мішка на голову натягнуть» або «дрова тобою возитимуть». Після цього людина прокидалася виснаженою, сонною, без сил. Тому якщо вже таке сталося, треба було також заснути на розигри (понеділок після Русального тижня). В цей день русалки нібито повертатимуться назад «на могилки» й заберуть із собою втому.А ще на так звану Трійцю померлих, Навську Трійцю чи Русалчин Великдень (зазвичай це четвер, рідше — субота) ті сімʼї, де була русалка, залишали для неї одяг. Речі вивішували десь на плоті, в садку чи на воротах. Чоловікам могли покласти штани, жінкам чи дівчатам — сорочку. Коли русалка прийде «з могилок», щоб могла гарно вбратися.Чому наші прабабусі та прадідусі нібито могли бачити русалок, а ми — ні? Чим закінчувалися зустрічі з ними? Як і хто «проводив» русалок? І чому після цього іноді доводилося буквально тікати з кладовища?Більше цікавого — у випуску «Чому русалки приходять на Зелені свята?» з Володимиром Галайчуком — доктором історичних наук, професором кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка:https://youtu.be/ylh7wo-kROY Цей випуск створено у партнерстві з проєктом про українські традиції для сьогодення «Витоки» від Zagoriy Foundation. Витоки – це проєкт Zagoriy Foundation про інтеграцію традиційної культури в сьогодення – у корпоративну культуру, освітні процеси, сімейні святкування тощо. Фізично він виражається у ілюстрованих електронних путівниках, які можна безоплатно завантажити на сайті проєкту Витоки.Путівники розповідають про ключові традиції святкування різних свят, пропонують сценарії залучення звичаїв у сучасне життя: від простих до складних; дає перелік майстрів, науковців та бізнесів, до яких можна звернутись за заглибленням у процес. Скачати їх можна тут: https://vytoky.com/series/

Сотня українських військових і політичних діячів часів УНР поховані на варшавському кладовищі. Як так сталося?В Польщі на території православного цвинтаря на Волі є 2 окремі ділянки з близько 100 українськими похованнями. Це так звана генеральська кватира, де покояться старшини, генерали армії УНР та члени уряду, які боролися за незалежність України, і козацька кватира, де поховані воїни УНР та «незнані козаки».Тут поховані:Марко Безручко — генерал-хорунжий Армії УНР, керівник оборони Замостя.Всеволод Змієнко — генерал-хорунжий, начальник штабу Дієвої армії УНРВолодимир Сальський — генерал-хорунжий, військовий міністр УНРОлександр Бурківський — генерал-хорунжийПетро Холодний — міністр освіти УНР та інші українці, які боролися за незалежність.Надпис «Незнаний козак» зустрічається на могилах, де не вдалося знайти жодної інформації про людину, поховану там.Як ці воїни та діячі УНР опинилися в Польщі?В 1920-му солдати армії УНР об'єдналися з польськими військами, щоб боротися з більшовиками. Спільними зусиллями навіть вдалося звільнити Київ — 9 травня 1920 року на Хрещатику пройшов парад польських вояків та військ УНР, які відзначили звільнення столиці України. Однак незабаром їм довелося відступати.Проте вже 18 березня 1921 року, коли поляки та більшовики підписали Ризький мирний договір, українських воїнів було затримано, роззброєно та переведено до таборів інтернування в Польщі. Юрій Рейт, активіст української спільноти в Польщі, перший голова Об'єднання українців у Польщі, розповідає: «Тільки уявіть собі, що переживали ті хлопці. В Україну повернутися вони не могли. А в Польщі атмосфера не завжди була сприятливою. Їм довелося будувати життя з нуля».Завдяки кому вдалося зберегти ці поховання?У післявоєнні роки цвинтар занепав. Місцева влада не виділяла коштів на відновлення. Тому активісти з української громади їздили по світу, щоб знайти фінансування, і паралельно шукали архіви, креслення та інформацію про похованих. Лише наприкінці 1980-х років пройшов перший етап реновації — з'явилися «Генеральська кватира» та «Козацька кватира». Частину хрестів довелося буквально відшукувати й звозити сюди.А вже у 2019 році вдалося залучити кошти від місцевої влади. Депутати варшавської міської ради виділили кошти на ремонт. Також до фінансування долучилося Міністерство культури та національної спадщини.Звідки взявся міф про українських катів Варшавського повстання? Як учасники бою під Крутами опинилися у Варшаві? Як знайти серед цих похованих своїх рідних? Як виник напис «Незнаний козак» на могильному хресті? Чому без родинної пам'яті не було б ні відновлених могил, ні збереженої громади, ні цього випуску? Відповіді — в епізоді «Поховані у Варшаві: діячі УНР, УПА, герої Крут та українська пам’ять у серці польської столиці»:https://www.youtube.com/watch?v=Xir8YZ9Tbb8

Наш випуск виходить у дуже символічний день, коли тіла голови ОУН Андрія Мельника та його дружини Софії повернулися на рідну землю. Але це також привід згадати про те, могили скількох величних українців ще розкидано світами — і хто береже пам'ять про них і піклується про їхній гідний спокій.Сьогодні ми вирушаємо до Варшави, щоб поговорити про українську громаду, яка формувалася тут у першій половині ХХ століття, і про людей, для яких польська столиця стала місцем політичної еміграції, вимушеного прихистку, боротьби й останнього спочинку.У новому випуску «Пороблено» наш гість — Юрій Рейт, активіст української спільноти в Польщі, перший голова Об'єднання українців у Польщі. Разом розбираємося, як і за яких обставин військові та політичні діячі часів УНР опинилися у Варшаві, яким було життя українців у цьому місті і що сьогодні про нього нагадує.Цей випуск особливий: ми знімаємо його на православному кладовищі на Волі, тому радимо не лише слухати, а й дивитися. Саме тут поховані українці, чиї біографії відкривають цілий пласт історії: звитяги, поразки, вигнання, розбудова української громади в Польщі... Серед них могили генералів УНР, героїв бою під Крутами і людей культури, чиї імена ми повинні пам’ятати і в незалежній Україні. Говоримо про те:🇺🇦 хто сьогодні опікується українськими могилами та зберігає пам’ять про них;🇺🇦 як у Варшаві з’явився монумент жертвам Голодомору;🇺🇦 як і коли вшановують пам’ять вояків УНР;🇺🇦 наскільки перегукуються історичні події 100-літньої давнини і що з цього варто винести.Вмикайте новий епізод, щоб почути про сусідів, які в різні часи і сперечалися, і боролися пліч-о-пліч проти спільного ворога, про пам’ять, яку плекають поколіннями, і про людей, які не дають цій історії зникнути:https://www.youtube.com/watch?v=Xir8YZ9Tbb8

«Зашифрований код нації» — красива фраза, яку з наближенням Дня вишиванки ми чуємо щодня по кілька разів. Але чи дійсно українці закодовували щось у вишивці? У новому випуску «Пороблено» говоримо про саму сорочку — одну з найважливіших речей в українській традиційній культурі, яка була з людиною від народження до смерті.Чому своя сорочка ближча до тіла і що означає “народитися в сорочці”? Чому спекуляції про “зашифровані магічні коди” часто більше говорять про наш час, ніж про традицію? У цьому епізоді розбираємося:🌿 коли вперше з’являється слово «вишиванка»? 🌿 чи всі сорочки вишивали? 🌿 навіщо русалкам лишали одяг? 🌿 чому щипалися, коли вперше вдягали нову сорочку? 🌿 що таке брокарівська вишивка і як масова мода впливала на традицію? 🌿 чому льон і коноплі ставали оберегами? 🌿 які існували звичаї стосовно виготовлення сорочок на весілля та на похорон? Вмикайте новий епізод «Пороблено», щоб поглянути на сорочку з нового боку – як на межу між своїм і чужим, між живими і мертвими, між буденним і сакральним. https://www.youtube.com/watch?v=cLRx0hWFhH0Цей випуск створено у партнерстві з проєктом про українські традиції для сьогодення «Витоки» від Zagoriy Foundation: vytoky.com

🇧🇷Хто і як в ХІХ столітті заманював українців до Бразилії?Майже пів мільйона бразильців мають українське коріння. І навіть зараз там можна почути українську мову. Але як українці опинилися за океаном?Наприкінці XIX століття бразильський уряд вирішив заселити південь країни. Це прикордонні території між Бразилією, Аргентиною, Парагваєм та Уругваєм, які після тривалих воєн залишалися малозаселеними, — там проживали корінні народи.Уряд звернувся до представників великих пароплавних компаній і пообіцяв винагороду за кожну людину, яка переїде з Європи до Бразилії. Ці пароплавні компанії відправили своїх агентів, щоб ті їздили українськими селами та агітували переїздити до Бразилії. Саме так наші предки вперше й почули про цю країну. Дослідники кінця ХІХ ст. описують діяльність цих агентів так: «Аґенти розпустили сіти по цілій Галичині. Вводили селян всїлякими обіцянкани, а не помогла ся метода, там бралися до терору, грозили арештом, виступали в імени цісаря і т. д. Очевидно здирали при тім з кождого остатню шкіру». Про це пише етнограф Зенон Куделя в науковій хроніці «Причинки до студій над нашою еміґрацією».Міграційні агенти розповідали українцям про молочні ріки, хліб, який росте на деревах, та навіть мавп, які виконують всю хатню роботу. У західній частині України цілі села збирали речі, продавали своє майно й вирушали за океан у пошуках кращого життя.Офіційна дата прибуття першої української родини до Бразилії —  1891 рік. А найбільша хвиля еміграції припала на 1895–1896 роки.Дослідники бачили причини еміграції «в слабім використаню видатности землі і у безпримірнім консерватизмі та в лихо врозумілій побожности, що каже людяи у Східнїй Галичині половину року відкладати на свята. Після результатів львівської анкети в 70-их роках. На Буковині виказала окрема анкета в 1900 i 1901 р. як головні причини еміґрації лихву, піянство і визиск з боку коршмарів». Як українці добиралися до Бразилії? Що везли з собою? Як недобросовісні агенти, що агітували переїжджати, наживалися на українцях, і що з цього виходило? Та як виглядали їхні перші роки в Бразилії?Відповіді — у випуску «Бразильська Україна: труднощі еміграції, борщ із лимоном, церкви і бандура як тест на українство»:https://www.youtube.com/watch?v=6GUXhTItewM