Космос політики

Володимир Путін — людина, яка зламала Росію - The Wall Street JournalБезвихідна ситуація з Україною — не єдина невдача, яка виснажує ресурси Москви.Раніше про таке годі було й думати. Понад десять років Путін випереджав західних лідерів і завдавав Заходу одну принизливу поразку за іншою. Він тонко й безжально аналізував своїх опонентів і перемагав у конфліктах. Серед його перемог – війна в Грузії в 2008 році, анексія Криму в 2014 й частини Донбасу, відродження російського впливу на Близькому Сході тоді, коли президент Обама відмовився втручатися у Сирію. Кремль також підтримав Лукашенка під час протестів у Білорусі та сприяв послабленню французького впливу в Африці – усе це, здавалося, наближало мету Путіна – відродити велику Росію.Та потім «майстер Кремля» припустився фатальної помилки: він недооцінив Україну. Мовляв, це не повноцінна країна, її народ – не націоналісти, а уряд – порожня оболонка.Це виявилося грубою помилкою. Українці показали себе готовими боротися й навіть померти за власну землю, яку Путін так зарозуміло зневажив. Її лідер, Володимир Зеленський, довів, що є талановитим політиком і дипломатом: йому вдалося втримати людей єдиними вдома й здобути широку міжнародну підтримку.«Бог війни», як відомо, мінливий: навесні та влітку російський наступ міг спричинити кризу в Україні. Однак навіть якби війська Путіна відновили хоча б якийсь наступальний імпульс, війна триває надто довго і є надто дорогою – російські сили виснажені, і будь-яка перемога буде лише пірровою. Набагато ймовірнішим є «заморожений» конфлікт, який і далі виснажуватиме людські та економічні ресурси Росії. І це серйозно ставить під загрозу владу Путіна та майбутнє самої Росії.При цьому Путін змушений спостерігати, як далі скорочується російський вплив у Європі. Поразка Віктора Орбана на угорських виборах позбавила Москву одного з останніх близьких союзників серед західних країн. Європейці, хоч і розділені через суперечки з США, знайшли можливості підтримувати Україну й, схоже, готові продовжувати це робити.Подібні тенденції видно й у інших країнах пострадянського простору. Вірменія та Азербайджан активно співпрацюють із Заходом. Деякі держави Центральної Азії мають тепер ближчі економічні зв’язки з Китаєм, ніж із Росією: вони підтримують будівництво трубопроводів до Європи в обхід РФ і залучають інвестиції з Туреччини та ЄС.На Близькому Сході та в Африці російські проєкти також зазнали невдач. Довірений союзник Путіна Башар Асад втратив владу в Сирії. Росія не може впливати на конфлікт між США та Іраном. А в Африці кілька військових невдач, зокрема в Малі, підірвали престиж РФ і розчарували тамтешніх лідерів, які розраховували на значну підтримку від Москви у боротьбі з джихадистами.Водночас війна в Україні поглиблює демографічну кризу Росії. Сотні тисяч чоловіків призовного віку загинули на фронті; сотні тисяч інших, багато з яких – найосвіченіші, втекли з країни, щоб не стати «гарматним м’ясом». Водночас чисельність етнічних росіян (слов’ян) стрімко скорочується, а частка мусульманських меншин зростає.Усі ці тенденції загрожують не лише Путіну, а й самій Росії: це може стати кризою рівня розпаду СРСР. Російська економіка й надалі належить до однієї із найслабших у світі. На заході її оточує ворожа Європа, на сході – дуже амбітний Китай. Всередині країни етнічні меншини перебувають у невдоволенні й почуваються пригніченими. Якщо ж ідея «великої Росії», на якій ґрунтувалася ідеологія Путіна, зазнає краху, його наступникам буде важко втримати навіть те, що залишиться від імперії.В таких умовах повідомлення про те, що Путін посилює свою охорону і все частіше ховається в бункерах, видаються цілком логічними.Втім хитрого лідера Кремля ще рано списувати з рахунків. Якою б не була оцінка його моралі, Путін неодноразово демонстрував сміливість і майстерність. Проте якщо він не знайде в собі сил і винахідливості, щоб вибратися з цієї пастки, його можуть запам’ятати саме як того, за чиєї влади Росія, нарешті й безповоротно, втратила статус великої держави.

👆Під час Другої світової війни серед армій світу найбільше українці були представлені в Червоній армії – понад 6 млн. Хтось пішов добровольцем, особливо в перші дні німецької атаки на СРСР, інших мобілізували. З тих, кому в 1941 році було 20-30 років, полягли більше половини. Серед вояків старшого віку (в ті часи брали на фронт до 50 років) загинув кожен четвертий. Половина тих, хто в 1945-1946 роках повернулися додому живими, мали ознаки інвалідності.Загалом у лавах Червоної армії загинули близько 3,1-3,3 млн українців. Це загиблі у бою, померлі від ран під час евакуації з поля бою і в госпіталях, зниклі безвісти та померлі в полоні.Також понад 130 тис. українців були вояками армій інших країн Антигітлерівської коаліції: США – 80 тис., Великої Британії – 45 тис., Франції – 6 тис.Частина українців воювали на боці Рейху. Зокрема, на службі в вермахті та поліції перебували близько 250 тис. осіб.Солдати всіх згаданих армій не воювали за незалежну Україну. Таку мету ставила перед собою лише Українська Повстанська Армія, чисельність якої складала приблизно 40 тис. вояків. Згадка про 100 тис., яку можна зустріти в інтернеті, є перебільшеною.Як виглядала Україна після завершення бойових дій?Зруйновано понад 700 міст і селищ міського типу, спалено 28 тис. сіл, знищено понад 16 тис. промислових підприємств, 10 млн людей втратили дах над головою. Розбомблено 18 тис. медичних закладів, стерто з лиця землі близько 33 тис. навчальних закладів.Матеріальні втрати України склали за тодішніми цінами кругленьку суму 100 млрд американських доларів.НеблагонадійніПеріод війни став часом грандіозних сподівань і розчарувань, перемог і поразок. Україна спробувала відновити свою незалежність, пережила Голокост і депортацію кримських татар, інші великі й малі трагедії. Герої та зрадники, праведники й кати, підпільники і колаборанти – під час війни було вдосталь тих і тих.Відбулися дві потужні хвилі біженців. Перша – влітку 1941-го, коли люди евакуювалися на схід. Після деокупації рідних місцевостей переважно повернулися.Друга – в 1943-1944 роках, на захід. Частині втікачів вдалося залишитися в Європі або виїхати до Америки, натомість значну кількість людей союзники віддали Радянському Союзові, де їх відправили до сталінських таборів.До українців, які пережили окупацію, сталінський режим ставився підозріло. Адже українські газети, які видавалися з дозволу німців, розповідали про численні криваві злочини більшовиків, друкували карикатури на Сталіна.Тому в повоєнний час в анкетах, які заповнювали при прийомі на роботу тощо, з'явився новий рядок: "Чи перебували Ви або Ваші родичі на окупованих територіях?"Позитивна відповідь автоматично відносила людину до розряду "неблагонадійних".Порушений балансВ результаті війни Україна збільшила свою територію, але не змогла позбутися московських задушливих обіймів і залишилася в складі СРСР.Загалом втратила понад 8 млн людей, тобто майже 20 % довоєнних (станом на 1 вересня 1939 р.) мешканців. До цієї сумної цифри слід додати 2,4 млн ненароджених.Передвоєнна чисельність населення відновилася тільки через 25 років.Друга світова війна суттєво порушила статевий баланс.Якщо на початку ХХ ст. в Україні на 100 жінок припадало приблизно 100 чоловіків, а на початку 1939 року – 89 (наслідки Першої світової та громадянської війн, Голодомору, сталінського терору), то в грудні 1945-го – лише 72.Цю диспропорцію не вдалося подолати ані в часи СРСР, ані в часи Незалежності. Віддалені наслідки Другої світової війни переслідували українців аж до початку нинішньої російсько-української війни.

👆Маргарита Естевес-Абе, експертка з питань Японії в Школі Максвелла Сіракузького університету, вважає, що рішення Такаїті було продиктоване низкою факторів, деякі з яких можуть бути навіть значно важливішими за самооборону. "Політичне бажання" експортувати японську зброю з'явилося ще до Такаїті - воно походить від її ментора Сіндзо Абе. Саме він у 2014 році пом'якшив сувору заборону, яка діяла від 1967 року, і дозволив продаж нелетального обладнання, як-от для спостереження, транспортування, порятунку та розмінування, тоді як летальна зброя на той час залишалася під забороною."Час рішення Такаїті зумовлений двома факторами", - зазначає Естевес-Абе. "По-перше, США тиснуть на всіх союзників, щоб ті витрачали більше на оборону. Замість того, щоб спрямовувати ці кошти на купівлю американської зброї, Такаїті хоче використовувати їх як інструмент промислової політики. А Японія не зможе розбудувати життєздатну оборонну промисловість без експортних ринків", - пояснює оглядачка. "По-друге, Такаїті хоче переглянути конституцію, щоб вилучити статтю 9, так зване "положення про мир"", - додала вона. "Чим нестабільнішим стає світ, тим легше їй буде виправдати цей перегляд. Її рішення розірвати зі статус-кво є частиною цього ширшого порядку денного", - додає експертка.Трамп змушує союзників переосмислити їхню залежність від СШАСоюзники Японії привітали рішення Токіо. Посол США в Японії Джордж Гласс у соцмережі X назвав це "історичним кроком". Франція також підтримала цей крок, заявивши, що він "сприятиме безпеці людей та підтримці суверенітету в Європі та Індо-Тихоокеанському регіоні". Натомість інші країни висловили рішучий протест. Так, офіційний представник МЗС Китаю заявив: "Останні небезпечні кроки Японії суперечать її власним заявам про "відданість миру" та дотримання "виключно оборонної" політики".Естевес-Абе відкидає ці звинувачення. "Це ті самі закиди, які Пекін неодноразово висував на адресу прем'єр-міністрів-"яструбів" від ЛДП (Ліберально-демократичної партії)", - сказала вона, додавши, що зміна політики Токіо закріпить наявні зв'язки та допоможе Японії створювати нові альянси на тлі дедалі більшого занепокоєння щодо зобов'язань Вашингтона перед своїми партнерами."США спровокували цю динаміку", - каже вона. - Президент США Дональд Трамп відштовхнув стільки союзників, що, як висловився прем'єр-міністр Канади Марк Карні, "середні держави" активно працюють над зменшенням своєї залежності від Вашингтона. Менша залежність від американської зброї є важливою частиною цього діалогу".Чи виграє від нової політики Японії Україна?Повідомлення про зміну японського курсу щодо експорту озброєнь залишило певний медійних відгомін і в українських ЗМІ, оскільки Японія вважається активним західним союзником Києва, який надав і надає насамперед активну фінансову підтримку, а також постачав обладнанням для відбудови пошкодженої енергосистеми, транспорту тощо. Крім того, на фронті у використанні Сил оборони помічали й вживану японську транспортну техніку.Утім, з огляду на наявну в Токіо заборону на експорт саме летальних озброєнь, малоймовірно, що для України може щось змінитися в цьому плані без подальших законодавчих змін у Японії або без відповідної двосторонньої угоди, йдеться в статті спеціалізованого видання Defense Express.Водночас днями інше українське профільне видання "Мілітарний" повідомляло з посиланням на матеріал японського англомовного агентство Kyodo, що скасування обмежень на експорт зброї могло б відкрити шлях для постачання японських озброєнь Україні, оскільки схвалення експорту Радою нацбезпеки дозволить японському уряду ухвалювати рішення на основі політичних міркувань.Утім, поки що Японія не має відповідної угоди з Україною. Водночас у керівництві правлячої Ліберально-демократичної партії заявляють, що рішення про те, з якою країною укладати угоди та які держави визначати як напрями експорту, ухвалюватиме саме уряд в Токіо.

Частина 5"Варто зазначити, що понад 100 тисяч мисливців сьогодні служать у Силах оборони України. Для військових і ветеранів війни полювання та риболовля нерідко стають важливим інструментом психологічного відновлення та реабілітації", — кажуть в організації.Самі ж мисливці сьогодні переживають кризу галузі та кадровий голод.Сергій Шевченко з УТМР каже, що принаймні половина мисливців у їхній громаді служить у ЗСУ."Ми чотири роки не отримуємо зарплати, з першого дня війни практично усі працівники єгерської служби звільнилися, тобто чотири роки ми працюємо на громадських засадах", — розповідає Шевченко.Навіть для санітарного відстрілу, каже він, бракує людей. Мисливець, який отримує дозвіл на полювання, нині має перебувати на військовому обліку у відповідному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Цей факт зупиняє частину чоловіків брати участь у полюванні."Залишилися в основному пенсіонери", — каже про кадрові проблеми серед мисливців Сергій Жила.Він переконаний, це проблема для мисливських господарств.Мисливців також не вистачає і для розкидання вакцини для хижаків — чим менше людей до цього залучені, тим менші площі вони здатні охопити.

Угорщина змінює курс: нові шанси для НАТО та України - BloombergВідставка прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, що сталася цього місяця внаслідок його приголомшливої поразки на виборах, викликала шквал коментарів. Більшість з них стосувалася наслідків для ультраправого популізму в Європі. Інші ж зосередилися на можливому впливі на політику США, з огляду на тісні зв'язки руху «MAGA» президента Дональда Трампа з партією «Фідес» Орбана, а також політичні контакти віцепрезидента Джей Ді Венса.Водночас значно менше уваги приділяється геополітичним і безпековим наслідкам цієї події. Йдеться про можливі зміни в НАТО, вплив на майбутнє України та загальний баланс відносин між США та Європейським Союзом.Орбан вперше став прем’єром у 2010 році, і спочатку сприймався як харизматичний і прагматичний політик, який підтримує співпрацю із Заходом. Однак з часом його позиція змінилася. Хоча Угорщина брала участь у місіях НАТО, зокрема в Афганістані, Орбан дедалі критичніше ставився до операцій Альянсу.Найгірше те, що він дедалі більше зближувався з Росією Володимира Путіна, що призвело до суперечливих енергетичних угод з Москвою та підтримки низки положень Росії, які суперечили цілям НАТО. Це призвело до того, що Орбан часто розглядався як один із найближчих політичних партнерів Володимира Путіна в Європі.Через те, що в НАТО рішення ухвалюються лише за згодою всіх країн, Угорщина неодноразово могла блокувати важливі рішення. Зокрема, вона затримувала вступ Швеції та Фінляндії до Альянсу. Також Будапешт неодноразово гальмував або обмежував підтримку України, що створювало додаткові труднощі для союзників.Зміна влади в Угорщині може суттєво вплинути на цю ситуацію. Нове керівництво, ймовірно, займе більш проєвропейську позицію та зменшить опір спільним рішенням НАТО і ЄС. Це може спростити надання військової, фінансової та гуманітарної допомоги Україні, що особливо важливо на тлі зменшення підтримки з боку США.Географічне розташування Угорщини також робить її важливим стратегічним гравцем. Країна межує з сімома державами, включно з Україною, і традиційно має значення як транспортний і логістичний вузол у Центральній Європі. Раніше це дозволяло Будапешту впливати на процеси всередині ЄС і НАТО, створюючи певні політичні та логістичні обмеження.Окреме значення має військова інфраструктура країни, зокрема авіабаза Папа(Pápa Air Base), яка використовується НАТО для стратегічних перевезень і підтримки операцій Альянсу.У разі зміни політичного курсу Угорщина може активніше інтегруватися у військові структури НАТО. Країна вже модернізує армію, закуповуючи сучасну техніку, зокрема німецькі танки Leopard 2A7 та шведські винищувачі Gripen. Також нове керівництво заявляє про намір збільшити витрати на оборону до 5% ВВП до 2034 року.Таким чином, завершення політичної епохи Віктора Орбана може стати важливою точкою змін для Центральної Європи. Це відкриває можливість для більшої єдності всередині НАТО та посилення підтримки України, а також для загального зміцнення позицій Заходу в регіоні.

👆Річ у тому, що згідно з конституцією Угорщини багато ключових аспектів життя країни – від сімейної політики до роботи Національного банку і від пенсійної системи до місцевого самоврядування – регулюються спеціальними "кардинальними законами", які може змінити лише конституційна більшість депутатів парламенту, дві третини його членів.Сьогодні Петер Мадяр стверджує, що шанси на досягнення такого результату його "Тиса" має: її прихильники просто повинні не покладаючи рук працювати до останнього дня кампанії. Більше того, оприлюднене днями опитування соціологічної фірми Median називає отримання "Тисою" двох третин мандатів реальним (глава канцелярії Орбана Гергей Гуляш тут же звинуватив соціологів у фальсифікації, заявивши, що їхня брехня стане очевидною вже наступного дня після виборів).Проте вже зараз спостерігачі в Будапешті міркують, якою буде стратегія поведінки Петера Мадяра, якщо отримана ним парламентська більшість буде не конституційною, а звичайною: чи намагатиметься він працювати з "обмеженим функціоналом", чи візьме курс на дострокові вибори, аби на хвилі успіху спробувати піднятися на нову політичну вершину.

👆Важливо, що Україна вже не просто пропонує – вона вже діє. Українські експертні команди фізично присутні в кількох країнах Затоки і вже здійснили кілька успішних уражень іранських дронів. Це не майбутній контракт – це верифікований результат на полі бою. Саме цей факт став вирішальним аргументом для підписання угод. Окремим і недооціненим результатом турне стала домовленість про постачання дизелю з Близького Сходу на рік – що свідчить про те що «дронова дипломатія» є частиною ширшого економічного розвороту: не лише зброя в обмін на гроші, а комплексне партнерство де Україна отримує і енергетичну безпеку і стратегічні ресурси.Особливої уваги заслуговують результати в Катарі – там підписано десятирічну оборонну угоду. Десять років – це не ситуативна реакція на кризу, це стратегічний горизонт. Емір Катару особисто високо оцінив роботу українських експертів із протидії дронам. Це означає що Україна увійшла в регіон не як продавець зброї, а як довгостроковий партнер з безпеки.Неможливо ігнорувати і контраст дипломатичних стилів, який спостерігали в регіоні. Того ж тижня Дональд Трамп у притаманній йому манері заявив про принца Мухаммеда бін Салмана (МБС): «Він не думав, що цілуватиме мою дупу, але тепер він має бути зі мною ввічливим». Це мова диктату та ієрархії позаминулого століття. Натомість Зеленський приїхав до того самого принца як рівний партнер із конкретними технологічними пропозиціями та готовим планом протидії спільним загрозам. Два підходи до одного союзника демонструють, що Україна пропонує те, чого не може дати нинішній Вашингтон – повагу до суверенітету через спільну технологічну перевагу та обмін реальним бойовим досвідом.Окремим вектором турне стала зустріч із королем Абдаллою II у Йорданії. Йорданія є критичним вузлом для захисту повітряного простору між Іраком і Середземномор’ям – країною яка щодня відчуває наслідки іранської ескалації у власному повітряному просторі. Саме тому партнерство тут має стратегічний, а не лише символічний вимір. Стосунки між нашими країнами і раніше були динамічними та довірчими – зараз вони виходять на рівень справжньої солідарності на основі спільних безпекових інтересів.Формулювання «безпековий донор» – це прямий меседж адміністрації Трампа. Це аргумент, який б’є по ізоляціоністських настроях частини республіканців: Україна не коштує Америці грошей, вона економить їх. Захищаючи американських союзників і бази власними технологіями перехоплення, Київ доводить свою незамінність. Коли Зеленський каже, що «Саудівська Аравія має те, у чому зацікавлена Україна», він окреслює триєдність вигоди: нафтодолари для фінансування українського ВПК, доступ до компонентів, які РФ намагається перекрити, та потужний саудівський дипломатичний канал впливу на Білий дім.Для Кремля війна в Затоці – це інструмент виживання економіки через високі ціни на нафту та обхід санкцій в Індійському океані. Росія намагається керувати хаосом, спрямовуючи його проти західної архітектури безпеки. Проте суб’єктність України завадила цій грі. Ми запропонували регіону – від Ер-Ріяда до Аммана – спільну рамку безпеки, де українські рішення стають щитом проти іранської агресії та російського шпигунства. Це найбільш конкретний результат «дронової дипломатії» за весь час. Це перехід від декларацій про наміри до підписаної бази для технологічного домінування. Україна сама стає щитом, який захищає світову енергетичну інфраструктуру.

👆Водночас президент США Дональд Трамп відкрито підтримав Орбана. У лютому держсекретар Марко Рубіо відвідав Будапешт, щоб засвідчити підтримку його кампанії. Незабаром те саме може зробити й віцепрезидент Джей-Ді Ванс. За умов прихованої підтримки з боку Росії та відкритої підтримки зі США, опитування, які показують лідерство «Тиси», дають лише часткове уявлення про реальний перебіг цієї кампанії.Це не означає, що Мадяр не може перемогти. Опитування не варто ігнорувати, і є реальні ознаки того, що його підтримка зростає. На виборах до Європарламенту 2024 року «Тиса» здобула майже 30% голосів, а на мітинг партії в Будапешті минулого місяця, за повідомленнями, зібралися близько 100 тисяч людей. Проте за 15 років правління Орбана став очевидним один важливий урок: перевага опозиції в опитуваннях не обов’язково перетворюється на більшість у парламенті. Хоча опозиційні партії рідко випереджали «Фідес» у рейтингах, правляча сила регулярно отримувала більше місць, ніж можна було очікувати за результатами голосування. «Тиса», однак, створила незвично єдиний опозиційний фронт і тим самим кинула виклик системі, яка багато років працювала на користь «Фідес».У Брюсселі вже звикли до того, що Орбан блокує або гальмує ключові ініціативи ЄС. Багато європейських лідерів можуть розглядати вибори 12 квітня як шанс позбутися цієї проблеми, але відхід Орбана не є гарантованим. Євросоюзу не варто покладати розв’язання політичної блокади на вибори, які відбуваються в нерівних умовах. А якщо Орбан залишиться при владі, ЄС слід подумати про жорсткіші санкції проти Будапешта і припинити практику поступок в обмін на формальну лояльність.12 квітня може принести історичний результат. Партія «Тиса» під керівництвом Мадяра зуміла мобілізувати наймасштабнішу й найактивнішу опозицію за останні роки. Але вибори не завершуються, доки не підраховано всі голоси. Європейським лідерам варто це пам’ятати.

Частина 4👆Власне, так історію з "Міндічгейтом" уявляли й українські друзі в Європі: корупція під час війни – це погано, навіть жахливо. Але якщо є можливість про неї не тільки говорити, а й розслідувати – це безумовний позитив.Запитання-відповіді (FAQ)– Як зміна влади у США вплинула на роботу НАБУ і САП?З приходом Трампа антикорупційні органи позбулися прямого американського "даху". Європа стратегічно підтримує їхню незалежність, але не займає місце США повною мірою.– Чи став "Міндічгейт" реальною причиною відставки Андрія Єрмака?Хоча президент заявляє про власні причини звільнення глави ОП, експерти та співрозмовники видання впевнені: без гучного скандалу довкола Тимура Міндіча та обшуків у Єрмака його відставка не трапилася б так скоро.– Чому у Верховній Раді заговорили про "кризу більшості" через антикорупціонерів?Після викриття схем із "конвертами" за голосування, депутати бояться отримувати підозри. Це призвело до паралічу роботи: нардепи побоюються кожного другого співрозмовника, вбачаючи в ньому агента НАБУ під прикриттям.– Чому після гучних викриттів у справі Міндича досі немає посадок?Яскраві медійні "тизери" від НАБУ змінилися довгою судовою рутиною і бюрократією. Ситуацію ускладнює те, що ключовий фігурант перебуває в Ізраїлі, а всередині самого Бюро немає єдиної думки, чи варто висувати підозру Єрмаку.– Як НАБУ і САП використовують підтримку Євросоюзу в суперечках із владою?Антикорупціонери скористалися спробами влади обмежити їхні повноваження, щоб внести свої вимоги до списку умов ЄС для України. Але депутати голосувати за них не хочуть.

Частина 4Наприклад, Львів був охоплений епідемією тифу, а крім того, після тяжкої зими в місті не вистачало продовольства і дров для опалення. Місцеві влади оголосили про неможливість повернення переселенців до Львова і Львівського повіту.Зону С скасували лише в березні 1918-го, натомість зона А суттєво розширилася. Війна в цілому ще тривала, але в Галичині, на Волині й Буковині боїв уже не було, тож евакуйовані вирушили в зворотну дорогу. Станом на літо того ж року табори спорожніли.Натомість ті, хто мешкали поза таборами, не поспішали їхати – наприклад, у Відні, Зальцбурзі, Празі переселенці перебували до кінця війни, тобто до листопада 1918-го.З одних таборів до іншихПоганою новиною для тих, хто повернувся, виявився жахливий стан рідних сіл або містечок, через які пройшли бої.Багато будинків знищено. У Солотвині, наприклад, з 700 будинків уціліли приблизно 200.Чимало полів стали непридатними для ведення сільськогосподарських робіт – або були заміновані, або вкриті могилами загиблих вояків з обох сторін, що становило також епідеміологічну загрозу.Зруйновано було не тільки окремі населені пункти, а й цілі повіти, як, наприклад, Товмацький (нині Львівська область).Для тих, хто повернувся й опинився безхатченком, організували тимчасові табори. Жахлива іронія долі – люди з одних таборів потрапили до інших.Знову в невідомістьЧимало переселенців були змушені ухвалити болюче рішення: знову залишити рідні землі й шукати щастя у великому місті.Тож не дивно, що по війні населення багатьох повітів суттєво зменшилося: Бродівського – на 142 тисячі людей, Львівського – на 55 тисяч, Зборівського – на 53 тисячі, Дрогобицького – на 48 тисяч, Сокальського – на 26 тисяч, і так далі.Щоправда, в декількох повітах кількість мешканців не тільки не зменшилася, але навіть трохи збільшилася: у Калуському – на 33 тисячі людей, у Стрийському – на 6,5 тисяч.Зростання населення повоєнного Львова на 10 тисяч осіб у цьому контексті не виглядає несподіванкою.Поверталися не всіПроте не всі переселенці поспішали повернутися з Австрії або Чехії до теренів, з яких їх вивезли чотири роки тому.Старші люди попросту не мали сил та охоти знову починати все з нуля. Не їхали також родини, в яких хтось із родичів перебував у шпиталі або потребував щоденного медичного нагляду.Люди, які достатньо заробляли – десь працювали або мали власний бізнес – теж залишалися.Так само вчиняли ті, хто не бачили перспектив заробітку в разі повернення. Але здебільшого зоставалися на чужині ті, чиї будинки було зруйновано – не мали куди повертатися.