Космос політики | Марту та Оксану привезли до Красноярського краю під конвоєм. Оксані то...

👆Марту та Оксану привезли до Красноярського краю під конвоєм. Оксані тоді було трохи більше ніж 20 років. Марті – трохи за тридцять. Привезли їх у селище Усть-Кан на злитті Кана та Єнісею, де був ліспромгосп та було багато роботи на лісоповалі та сплаві колод.Чомусь адміністрація ліспромгоспу «забула» поставити сестер на забезпечення. Тобто роботу їм давали (примусово), а їжу – ні. Від голодної смерті врятували місцеві жителі, які ділилися продуктами та дровами. А ще Марта та Оксана шили на замовлення одяг. Звідкись у них взялася швейна машинка, яка і врятувала їх у той час. За кілька років їх перевезли до Сухобузимського. Вони оселилися у старій хатці під номером 7 на вулиці імені Сергія Портнягіна. Сьогодні ця невелика вулиця «загублена» у центрі селища, вузька та неасфальтована. Знайти її непросто навіть по навігатору.«…Ранок починався з молитви. І тепер, коли у них у Сухобузимському є крихітна (зате окрема!) хатинка, у червоному кутку стоїть ікона, можна увійти в цей особливий настрій. Скільки років це треба було приховувати від чужих очей… Коли Марта і Оксана жили в бараках, не можна було й подумати відкрито звернутися до Бога, тепер же під час молитви можна наблизитися до тих, за кого таємно молилися всі ці довгі роки заслання… За матір, що невчасно пішла, померла в 1922 році від туберкульозу у великій печалі про своїх сімох дітей – один за одного менший.Молодшому Богдану виповнився 1 рік, Оксані – 5, Василю – 7, Володимирі – 9, Олександру – 11, Степану – 13. Найстаршій Марті-Марії було 15 років. …За розстріляного батька– греко-католицького священика о. Андрія… Сестри подумки вимовляли імена братів – Василя, Олександра, Богдана, – які безвісно канули у війну. Сестри Володимири, яка відбувала термін у таборі. Навіть зараз було страшно вголос назвати ім’я старшого брата – Степана Бандери». З нарису красноярської журналістки Ольги Вавиленко «Таємні молитви сестер Бандери»– Чесно, їхнє прізвище, Бандера, навіть не пов’язував ніхто зі Степаном Бандерою, – розповідає місцевий житель Віктор Резвицький, він усе життя живе у Сухобузимському та пам’ятає сестер. – У нас багато українців жило, їх часто всіх разом називали просто «бандерівцями» – не зі злості або щоб образити, а просто як визначення – звідки вони. Про сестер знали, що це жінки самотні, з тяжкою долею, вони ні заміж не вийшли, ні дітей не залишили, так і прожили на самоті.Дому, де жили сестри Бандери, вже нема, на його місці, в улоговині, висока трава, на узбіччі калюжі. Сусіди про двох жінок, які тут жили, Оксану і Марту, чули. А хтось їх пам’ятає.– Тоді ніхто не ділив за національністю, жили та жили, дуже спокійні, добродушні, всі їм допомагали, – розповідає місцева жителька Валентина Косминіна, – на прізвище їхнє ніхто й не звертав уваги, у нас стільки було чудових імен, і польських, і татарських, і тих самих українських. Я пам’ятаю, що батьки їм привозили дрова, цікавилися здоров’ям, допомагали, вони дуже хворіли обидві. Друзів не заводили, самі в гості не ходили і до себе не запрошували, весь час були вдвох.Аж до початку 1960-х років вони мали відмічатись у міліції. Управління КДБ Красноярського краю також стежило за ними, перевіряло листування. Намагалося з’ясувати, з ким вони підтримують зв’язок. Але стеження нічого не дало.– Що мене дивувало – ніколи нікому не скаржились. З ними так вчинили, по суті, все життя вкрали, а вони ніяк не чинили опір, все спокійно приймали, навіть з гідністю. Хоча неправильно все це, зараз ми розуміємо, дико навіть. Чому їм не давали повернутися, адже всі терміни вже закінчилися? – каже Валентина.👇