Я йша по вулиці осінній, Холодний вітер дошкуляв. Мене усю вдягав у іній І снігом першим укривав. Я йшла і бачила, як люди Ховають у шарфи лице, Обличчя втомлені усюди.. Замислилась чомусь про це. У кожного свої турботи, Свої думки у голові. По вуха хтось застряг в роботі, У когось думи дощові. Усі ідуть, мов ті примари, Життя біжить навколо них, Немов би душі у них вкрали, Їм показати б їх самих... І раптом гірко мені стало, Хотілось всіх їх обігріть. Я знаю, всім тепла замало, Але усяк про те мовчить. Усі так хочуть трохи світла, Душа чекає, мов дитя, Ховаються в шарфи від вітру, А повз летить кудись життя. І я всміхнулась... Так, всміхнулась! До всіх людей, що поряд йшли. Моя усмішка доторкнулась До них, і люди ожили. Одні всміхнулися навзаєм, Нехай це дивно, та нехай! Життя лиш раз ми проживаєм, Тож є бажання - зігрівай! Одні подумали: "От дивна!" Але й вони відволіклись! Бо сила посмішки - чарівна! До неї тільки доторкнись... І світ до того темний,сірий Умить засяяв, потеплів, Немов хтось вбив страшного звіра І кригу світлом розтопив. І вмить, всміхнувшись, захотіли Іще комусь зігріти день, Адже добро дарує крила, Потрібно спробувать лишень. Не треба мать зв'язки і гроші, І вільний час, щоб світ змінить. Будують люди огорожі, А ви всміхніться їм візьміть. Даруйте тепле слово людям, Не бійтесь диваками стати, Тепло, яке жевріє в грудях, Усім навколо дарувати. Не бійтеся сміятись щиро І смакувати кожну мить. Хай щастя потече по жилах, Бо нам під силу все змінить! Вже звикли люди буть сумними, Ще осінь дрова підкида... А ви діліться щастям з ними. Не зрозуміють - не біда! Знайдуться ті, що посміхнуться І також світло понесуть! Вітри одразу схаменуться І квіти взимку зацвітуть! © Огнєва Інелла@poesiaGodБільше про авторку ви можете прочитати тут і тутЦе унікальна особистість 💯