Подивився “Ти — космос” Павла Острікова.Перш за все маю сказати щось про саундтрек. Я всіма руками за любий двіж, який популяризує українську естраду, а особливо, коли ця популяризація максимально відриває її від контексту, в якому вона творилася.Таке вже було у “Ля Палісіаді”, коли під треки львівської “Арніки” та “Ватри” Ігоря Білозіра ми чули, як голосно і неприємно тріщить по швах радянська система. Тут же, – під “Незрівнянний світ краси” Назарія Яремчука, “А ми удвох” “Кобзи” (якщо не помиляюся, у кадрі звучить у версії черкаського ВІА “Калина”), “Кохання моє” Діани Петриненко, "Поділля" Миколи Гнатюка – кружляють цілі планети та галактики! Максимально не в тему, але…тим і кльово! (Все думав: ну невже у світлому вкраїнському майбутньому без москалів ми нарешті повернули собі авторські права на всі ці прекрасні композиції, оцифрували їх і таки виклали на стримінги? Відповідь здивувала і розчарувала мене одночасно, але обійдемося без спойлерів. І без москалів, яких, сподіваюся, у нашому майбутньому таки не буде).Ну а тепер пограюся у мамкіного кінокритика. “Ти – космос” – це, як сказала б кохана головного героя, абсолют сінема. Космос космосом, але якби не сценарій та акторська гра, повні зали цей фільм би не збирав. Звісно, хтось скаже, що у сенсі космічної компутер графік нам до Голівуду, як до Сатурну пішки. А я скажу, що від Голівуду я вже давно не пам’ятаю так само простих і одночасно глибоких лавсторі, як ця. Тож сходіть, і треки за нагоди теж переслухайте ;)https://www.youtube.com/watch?v=oXZYk7zs8fU&list=RDoXZYk7zs8fU&start_radio=