ФотоІсторія 📸

Наполеон наказав запечатати чек на 1 000 000 франків у п’ятифранкову монету 1797 року❌Це міф. Чому?⬇️Наполеон нібито хотів популяризувати французьку валюту, наказавши вкласти чек на 1 000 000 франків на шовковому папері у одну срібну монету 1797 року.Її пошуки тривають досі. Нібито, банк Франції зобов’язаний виплатити цю суму навіть сьогодні.Але:У 1797 році Наполеон був генералом і не мав таких повноважень. Немає жодних архівних документів, указів чи свідчень про випуск такої монети. Жоден нумизматичний каталог не згадує про неї.Технічно неможливо було вкласти папір у монету під час чеканки у XVIII столітті — монети виготовляли з цільного срібла. Банк Франції створено лише у 1800 році, а в 1797 році паперові гроші (асигнати) були в кризі. Чек на 1 000 000 франків був би економічно абсурдним.Жодних юридичних підстав для виплати за чеком XVIII століття немає, враховуючи численні грошові реформи.Історія нагадує нумизматичний міф, створений аби привернути увагу до колекціонування.ФотоІсторія 📸

Коронація Жана-Беделя Бокасси, самопроголошеного імператора Центральноафриканської імперії. 4 грудня 1977 року Її спланували майже як коронацію Наполеона Бонапарта — кумира Бокасси. Золотий трон інкрустовали 5000 діамантами.Бокасса коронував себе та свою «головну дружину» (з 19 офіційних) Катерину Дангіаде. Він з’явився в костюмі, що імітував одяг Наполеона та короною вартістю 5 млн доларів з 2000 діамантами. Його туфлі увійшли до Книги рекордів Гіннеса як найдорожчі в світі. Катерина була в сукні, розшитій 935 тисячами металевих блискіток, вартістю $72 400.Бокасса прибув на колесниці, запряженій 8 білими кіньми. Він сам взяв корону, як Наполеон, а потім коронував Катерину. Гвардійці вручили йому двометровий скіпетр і меч. Загальні витрати оцінюються в 20–50 млн доларів США (за сучасним курсом — до 100 млн доларів), а це від чверті до третини річного бюджету ЦАР.Вони різко контрастували з рівнем життя: у 1977 році на 43 400 жителів був лише 1 лікар, а на всю ЦАР — 1 стоматолог.ФотоІсторія 📸

Крокодили вбили 1000 японських солдатів під час битви із союзниками за острів Рамрі. Вижило лише 20. М'янма, 1945 рік❌Це міф. Чому?⬇️Острів обороняли близько 1000 японців. Після висадки союзників 21 січня японці у меншості почали відступати у болота на сході острова. Нібито саме там на солдатів напали величезні зграї крокодилів, які вбили практичних усіх.Документальних доказів масової атаки немає. Британські архіви фіксують втрати японців від артилерії, авіації та боїв.Японські мемуари тих, хто вижив, говорять про голод, хвороби і обстріли, але не про крокодилів. З 900-1000 японців, що пішли в болота, близько 200 загинуло від вогню союзників, 14 потрапило в полон, а 400-500 зникли безвісти.Крокодили на Рамрі були, але їхня популяція не могла бути настільки великою. Екосистема не забезпечувала достатньо їжі для тисяч хижаків.Союзники повідомили, що близько 500 японців могли вибратися чи загинути з інших причин. Точні дані різняться, але кількість тих, хто вижив явно більше 20.ФотоІсторія 📸

Добровільно відправився до ОсвенцімуПольський опір знав, що людей відвозять за 70 км від Кракова, але про те, що відбувається всередині табору, відомо не було. Вітольд Пілецький зголосився це з'ясувати.19 вересня 1940 року Пілецький організував власний арешт під час облави у Варшаві. Через три дні він був в Освенцимі. За два з половиною роки Пілецький зумів створити підпільну мережу взаємодопомоги. Підпільники допомагали організовувати втечі, добували їжу та медикаменти. Два роки Пилецький передавав записки, які залишав селянам біля паркану. Пілецький вважав, що треба знищити табір, навіть із в'язнями. Британці ідею відкинули – літаки не могли дістатися південної Польщі.До 1943 року стало ясно, що сподіватися на звільнення табору безглуздо.Пілецький із двома товарищами втік через табірну пекарню. Він пішки дістався Варшави, а вже у 1944 р. брав участь у Варшавському повстанні.Доповіді Пілецького стали першими документальними свідченнями масового знищення євреїв в Освенцімі.ФотоІсторія 📸

Племінник Адольфа Гітлера, приймає присягу та стає до лав ВМС США, 1944 рікВільям Патрік Гітлер народився 1911 року в Ліверпулі. Його батько Алоіс Гітлер-молодший був єдинокровним братом Адольфа Гітлера. У 1930-х Вільям намагався побудувати кар'єру в Німеччині, але не зміг і почав публічно критикувати нацистський режим.У 1939 році Вільям з матір'ю емігрував до США, де виступав з лекціями про політику нацистів. Він навіть писав листа президентові Франкліну Рузвельту, пропонуючи свої послуги у боротьбі проти нацизму.Попри скептицизм з боку американської влади, у 1944 році Вільяма Патріка Гітлера прийняли до ВМС США. Він служив на санітарному кораблі і отримав «Пурпурне серце» за поранення у бою.Після демобілізації Вільям змінив прізвище на Стюарт-Х'юстон, одружився та жив у США. Він уникав уваги преси та помер у 1987 році.Вільям Патрік Гітлер та його нащадки вирішили не продовжувати рід. Його сини, які живуть у США, не мають дітей, а отже, пряма лінія сім'ї Гітлерів припинилася.ФотоІсторія 📸

Хлопчик - «принтер». Швейцарія, XVIII століття⁣⁣На початку 1770-х років швейцарський годинникар П'єр Жаке-Дро спроектував неймовірну річ того часу. Майстер створив «автоматона» — програмованого андроїда в образі хлопчика, здатного виводити пером потрібні слова та речення довжиною до 40 символів.⁣Усередині такої "ляльки" ховається справжнє диво інженерної думки. 6000 рухомих частин злагоджено працюють, приводячи в дію друкарський автомат.⁣Програмувались автоматони через складну систему дисків — потрібно було виставити необхідні символи, на кшталт кодового замку. Потім пристрій наносить їх на папір.⁣Каліграф не просто виводить слова. Він повертає голову до чорнильниці, макає в неї гусяче перо, струшує його, аби не було ляпок. Тіло «автоматону» було зроблено з дерева, голова — з порцеляни, на виготовлення у годинникаря пішло 20 місяців.Практичного значення автоматони не мали, а були символом високих технологій того часу та допомагали годинниковим майстрам знаходити багатих клієнтів.ФотоІсторія 📸

Поліцейський патруль у нью-йорському метро. США, 1980-ті У 80-х роках нью-йоркське метро через хронічне недофінансування та корупцію перетворилося на небезпечне та брудне місце.Практично кожен вагон був у графіті, через щільність яких, неможливо було навіть побачити номери маршрутів. У вагонах регулярно грабували та нападали. У 1984 році в метро зафіксували близько 15 000 злочинів – в середньому по 40 на день. Жінки та пенсіонери уникали підземки, переплачували за таксі або йшли пішки.У середині 80-х у місті запровадили стратегію нульової толерантності до дрібних порушень. Спочатку зосередилися на боротьбі з графіті: вагони відмивалися щоразу, коли на них з'являлися нові малюнки.Запровадили нові заходи безпеки. Збільшили кількість патрулів у вагонах. Встановили турнікети, які не давали проїхати без квитка. Ввели штрафи за дрібні злочини.Злочинність у метро знизилася в 4 рази, покращився технічний стан потягів, а місто почало повертати довіру мешканців до громадського транспорту.ФотоІсторія 📸

У 1957–1978 роках між Лондоном і Калькуттою діяв найдовший у світі автобусний маршрут.Автобус долав понад 32 000 км в обидва боки. Маршрут проходив через 11 країн, зокрема Бельгію, Західну Німеччину, Австрію, Югославію, Болгарію, Туреччину, Іран, Афганістан, Пакистан та власне Індію. Поїздка в один бік тривала 50 днів.Квиток у 1973 році коштував £145 ( £2500 у сучасних цінах). Пасажири мали належний комфорт з харчуванням та ночівлею в готелях. Згодом з' явилась версія маршруту "Indiaman" з каютами, столовою, туалетом та бібліотекою.Поїздку називали "Маршрут хіппі" (Hippie Route) за схожість на екскурсію: пасажири мали час відвідати туристичні пам'ятки у Відні, Зальцбурзі, Стамбулі, Тегерані, Кабулі та містах Індії. Рейси припинилися в 1978 році через політичну нестабільність у регіонах маршруту, зокрема через конфлікти в Ірані та Афганістані. У 2021 році була ідея відновити маршрут, однак глобальна пандемія та складнощі перетину кордону одразу декількох держав, стали на заваді.ФотоІсторія 📸