ПРОART 🎏

#⃣ Як латвійські фотографи говорили про окуповану батьківщину через туман і поля☀ Рубрика #фотографія⚪️⚫️ «Elegy» Валдіса Брауна 1970 року — частина феномену, який в історії фотографії називають Ризькою школою поетичної фотографії. У 1960-70-х роках група латвійських фотографів і кінодокументалістів виробили окремий стиль: чорно-білі знімки з туманом, природою, самотніми постатями в пейзажі, без прямого політичного посилання, з великою метафоричною щільністю.Це був спосіб говорити про окуповану Латвію в радянський період. Офіційно Латвії як окремої батьківщини не існувало, вона була «Латвійською РСР». А в туманах і самотніх деревах на знімках Брауна жила вся країна, якої не можна було назвати.Валдіс Браун народився у 1945 році в селі Угале, через рік після того, як радянські війська вдруге окупували Латвію. Фотографувати почав у 21 рік під час служби в радянській армії. У 1978 році він отримав «Золоте Око» на World Press Photo, найвищу міжнародну нагороду в галузі. На той момент Латвія залишалася окупованою ще 13 років.🔣 Підписуйся на канал

#⃣ Вода в Моне завжди мерехтить☀ Рубрика #живопис_графікаПолотна Клода Моне з річкою мають дивну властивість: вода на них ніби тремтить, відблиски розпливаються, ніщо не стоїть на місці. Цей ефект має конкретну причину. Моне писав ці краєвиди не з твердого берега, а з човна, що погойдувався на самій воді.У 1873 році він купив старе суденце і прибудував до нього дерев'яну каюту, у якій, за його словами, було «якраз стільки місця, щоб поставити мольберт». Відтепер він виходив на середину Сени і писав, гойдаючись разом із течією. Поверхня води під ним ніколи не була нерухомою, відображення дрижали й зміщувалися щомиті, і саме цю хиткість він переносив на полотно швидкими, уривчастими мазками. Вода в нього мерехтить, бо мерехтіла насправді під пензлем.Ідею плавучої майстерні Моне підгледів у старшого художника Шарля-Франсуа Добіньї, який мав свій човен зі скромною назвою «Боттен».Тоді Моне жив у Аржантеї під Парижем, і човен став для нього і робочим місцем, і сюжетом: улітку 1874 року Едуар Мане написав самого Моне за мольбертом у цій хисткій каюті, поряд із дружиною Камілою.🔣 Підписуйся на канал

#⃣Як Пауль Клее малював музику☀ Рубрика #живопис_графіка🟦 Пауль Клее почав грати на скрипці у вісім років і був професійним скрипалем ще до того, як став художником. Його батьки були музикантами. Усе життя він грав Баха і Моцарта щоранку, перш ніж узятися за пензель.«Місто мрій» Клее написав акварельними фарбами у 1921 році, у перший рік свого викладання в Баугаузі, школі дизайну й мистецтва, заснованій архітектором Вальтером Гропіусом. Місто складене з кольорових квадратів і прямокутників, розташованих, як ноти на партитурі.*️⃣Клее переніс у живопис принцип поліфонії, багатоголосся, де кілька самостійних мелодій звучать одночасно. Він вважав, що колір можна вибудовувати, як музичний акорд: шари прозорих тонів, що накладаються один на одного, як голоси у фузі Баха. У 1930-х він довів цей метод до кінця в роботі «Ad Parnassum».Клее написав: «Мистецтво не відтворює видиме, воно робить видимим».🎶«Місто мрій» це не план реального міста. Це місто, побудоване за законами музики, а не архітектури.🔣 Підписуйся на канал

#⃣Як Італія найняла Далі ілюструвати Данте, а потім вигнала його☀ Рубрика #живопис_графіка🦇 У 1950 році італійський уряд замовив Сальвадору Далі сто ілюстрацій до «Божественної комедії» Данте, до 700-річчя від народження поета.Вибір викликав скандал. Італійці обурилися, що їхній найбільший національний твір ілюструє чужинець, та ще й іспанець, та ще й сюрреаліст, який замолоду висміював релігію. Протести дійшли до італійського парламенту. Дехто з депутатів назвав замовлення злочином проти держави. Щоб уникнути судового позову, уряд розірвав контракт із Далі.Далі не зупинився. Він знав «Божественну комедію» з дитинства і завершив усі сто акварелей сам. Французький видавець Жозеф Форе взявся їх надрукувати.Перетворити сто акварелей на дереворити виявилося величезною працею. Майстер-гравер Раймон Жаке працював над ними п'ять років і вирізав 3500 дерев'яних блоків, а Далі особисто перевіряв кожен відбиток.🔴🟣🔵 Серію видали в 1963 році: Пекло друкували червоним, Чистилище фіолетовим, Рай блакитним. «Останні слова Вергілія» належать до Чистилища, до пісні XXVII, де Вергілій востаннє звертається до Данте, перш ніж залишити його на порозі Раю. Далі, провокатор, який знущався з релігії, намалював найделікатніший Рай у всій своїй творчості.🔣 Підписуйся на канал

#⃣ Як поламаний телевізор став початком відеомистецтва☀ Рубрика #концептуальне_мистецтво📺 У березні 1963 року корейський художник Нам Джун Пайк відкривав свою першу персональну виставку «Виставка музики — електронне телебачення» в галереї Parnass у Вупперталі, Німеччина. Він планував показати 13 телевізорів, кожен зі своїми технічними змінами.Один з телевізорів приїхав поламаний. Замість зображення показував лише одну горизонтальну лінію світла.🌟 Пайк не викинув його і не виправив. Поставив телевізор на бік, на 90°, так що горизонтальна лінія стала вертикальною. Назвав «Дзен для телебачення». Це стало однією з найзнаменитіших робіт Пайка, а сам момент вважається народженням відеомистецтва.Пайк прийшов з музики і у 1962 році вступив до Флюксусу, арт-руху, заснованого Джорджем Мачюнасом, де випадок, шум і помилка не порушують мистецтво, а будують його. Це йшло від філософії Джона Кейджа.У 1969 році Пайк написав: «Я хочу формувати телеекран як полотно — так точно, як Леонардо, так вільно, як Пікассо, так колоритно, як Ренуар, так глибоко, як Мондріан, так несамовито, як Поллок, і так лірично, як Джаспер Джонс». 🔣 Підписуйся на канал

#⃣ Як полька обманула 50 найкращих художників Парижу☀ Рубрика #історіяУ 1928 році в Париж приїхала жінка на ім'я Maria Lani і назвалася знаменитою німецькою кіноактрисою. Газети про неї написали без перевірки.Насправді її звали Марія Єленєвич. Полька-єврейка з невеликого міста Кольно. У жодному фільмі ніколи не знімалася.Lani із чоловіком Максиміліаном Абрамовичем сказали, що готують фільм «Жінка зі ста обличчями». За сценарієм героїня була актрисою, портрети якої оживають. Тому потрібні були портрети Lani, написані справжніми майстрами.Вона переконала позувати їй більше 50 найвидатніших художників Парижу: Анрі Матісса, Марка Шагала, П'єра Боннара, Андре Дерена, Хайма Сутіна, Джорджо де Кіріко, Сюзанну Валадон, Жоржа Руо. Жан Кокто став її головним промоутером. Ман Рей зняв її портрет. Матіс намалював її 12 разів і сказав їй: «Що ти за створіння? Між нами щось є. Я не можу тебе знайти».У 1931 році Maria Lani зникла разом з чоловіком і всім зібранням робіт. Фільм так і не зняли.🔣 Підписуйся на канал

#⃣ Японські жінки, що пірнають за перлинами 2000 років☀ Рубрика #історія 🐚 Японська легенда розповідає, що в VII столітті дочка аристократа Фудзівара-но Камматарі стала наложницею китайського танського імператора. Коли Камматарі помер, імператор у знак скорботи відправив до Японії три безцінні скарби, серед них перлину. По дорозі морем шторм потопив корабель, і Король Драконів забрав перлину у своє підводне царство.🐚 Син Камматарі, Фухіто, поїхав до берега, де загубилась перлина, шукати її. Там він зустрів і одружився з простою пірнальницею на ім'я Таматорі. Вона взялася повернути перлину його родині.Таматорі пірнала багато разів, поки не знайшла перлину в палаці Дракона 🐲Коли вона почала підніматися на поверхню, морські істоти прокинулися і кинулися за нею. Тоді вона розрізала собі груди ножем, поклала перлину всередину і вирвалась нагору. Кров затьмарила воду і прикрила її втечу. Вона повернула перлину на берег і померла від рани. Утагава Куніюсі (1798-1861) зробив десятки версій цієї легенди. На версії 1844 року Таматорі вривається крізь хвилі з перлиною в одній руці і ножем у другій, переслідувана драконом і його морськими істотами.У Японії досі живуть ама — жінки-пірнальниці без спорядження за перлинами і морськими дарами. Їхня традиція має понад 2000 років. У наш час їх лишилось менше тисячі, переважно на півострові Сіма.🔣 Підписуйся на канал

#⃣ Чому Нен Голдін отримала «Нобеля фотографії»☀ Рубрика #фотографіяУ 2007 році Нен Голдін отримала премію Хассельблад, найпрестижнішу нагороду в фотографії, поруч з Анрі Картьє-Брессоном, Сінді Шерман і Вільямом Еггльстоном.Вона отримала премію за те, що змінила саму ідею фотографії як мистецтва. До неї snapshot, спонтанний знімок з тусовки, з ліжка, з ванної, вважався аматорським жанром. Голдін з 1970-х показала, що snapshot може бути високим мистецтвом.Її головна робота, «The Ballad of Sexual Dependency», починалася у нью-йоркських клубах як живий слайдшоу з музикою. Голдін знімала своїх друзів і коханців: дрег-квін, наркозалежних, лесбійських пар, бійки в спальнях. Більшість із них померли від СНІДу в 1980-90-х. Її фотографії залишилися єдиним візуальним архівом покоління, яке епідемія знищила.У 2017 році Голдін заснувала активістську групу P.A.I.N. (Prescription Addiction Intervention Now) проти родини Саклер, виробників OxyContin. Її акції в музеях, які приймали гроші Саклерів, призвели до того, що Лувр, Метрополітен, Гуггенгайм і Тейт зняли ім'я Саклерів зі своїх будівель.У 2023 році журнал ArtReview помістив Голдін на перше місце в щорічному «Power 100» як найвпливовішу людину у світовому мистецтві.🔣 Підписуйся на канал

#⃣Давид Альфаро Сикейрос (1896–1974), мексиканський художник-муралист, поряд з Дієго Ріверою і Хосе Клементе Ороско один із трьох великих мексиканських муралістів. Член Мексиканської комуністичної партії.☀ Рубрика #живопис_графікаУ 1937 році Сикейрос поїхав в Іспанію воювати за Республіку проти Франко. Він поїхав туди солдатом, дослужився до підполковника армії Республіки. У 1938 році повернувся в Мексику після поразки.У 1939 році в Мехіко написав «The Sob», фігуру, що закриває обличчя руками. Техніка картини: піроксилін, нітроцелюлозний лак, який тоді використовували для фарбування автомобілів і поїздів. Сикейрос ще з 1936 експериментував з промисловими матеріалами в Експериментальній майстерні, яку заснував у Нью-Йорку. Серед його учнів був молодий Джексон Поллок, який саме там навчився лити фарбу.У травні 1940 року Сикейрос керував першим замахом на Льва Троцького в Мехіко. Двадцять озброєних людей атакували будинок, де жив Троцький. Троцький уцілів. У нападі загинули 14-річний онук Троцького і американський комуніст Роберт Шелдон Гарт, тіло якого Сикейрос закопав у підвалі своєї хатини в горах. Сикейрос ховався під виглядом селянина, потім був арештований і випущений через впливових друзів.🔣 Підписуйся на канал

#⃣ Авокадо як екзотика 1920-х☀ Рубрика #живопис_графіка🥑 У 1923 році Джорджія О'Кіф написала вісім картин з авокадо. На той момент вона жила з фотографом Альфредом Стігліцем у Нью-Йорку. Авокадо тоді не було масовим продуктом в Америці, його продавали як екзотику під старою назвою «alligator pears», алігаторні груші.💬 О'Кіф пізніше згадувала: «Перше авокадо, з яким я познайомилась, я не з'їла. Я тримала його так довго, що воно стало світло-коричневим і твердим. Можна було потрясти і почути, як в середині гримить кісточка. Я тримала його роками, суху штуку чудової форми».Вона хотіла дитину зі Стігліцем. Він був на 23 роки старший за неї, мав інших коханок і не хотів більше дітей. У 1923 році О'Кіф було 36, і вагітності не сталося. Через рік вони одружились, але дитини так і не було.Куратори О'Кіф пов'язують серію авокадо 1923 року саме з цією втратою. Збільшені на маленькому полотні зелені плоди з твердою кісточкою всередині нагадують матку. Ця сама форма повторюється у фотографіях Стігліца, де він знімав тіло О'Кіф крупним планом.🔣 Підписуйся на канал