(Не)експертний погляд на мистецтво

👁️Нові виставки у Києві. Цікаві!▫️NAMUАнатолій Лимарєв. «Сонцесхід»Виставка робіт художника, родом з Донеччини, який пізніше навчався, жив та працював в Києві. Заворожуючі пейзажі, що аж сяють з полотна назовні, дивакуваті трохи сюрреалістичні портрети його близьких. За життя у нього було всього декілька виставок, його мистецтво теж було не надто «доречним» для тодішнього устрою.До 21 червня▫️PinchukArtCentre«Радість»Виставка народилася з бажання почати розмову про те, що підтримує українців і українок сьогодні, наскільки багатогранною може бути радість в умовах війни та як вона стає рушійною силою, що нас об’єднує, допомагає боротися, не втрачати свою особистість та любов до життя.До 30 серпня«Не питаючи дозволу»Виставка робіт створених в період з 2004 по 2014 рік. На фоні активних політичних зрушень митці й мисткині виходячи у публічний простір випробовували там силу мистецького жесту, адже тоді протести вже визначила вулиці та площі як місце вираження волі суспільства. До 30 серпня▫️Галерея «без назви»«В кінці все буде добре»Аудіовізуальна інсталяція Даші Подольцевої та Олексія Шмурака. Війна, вигорання, почуття провини, наївне сподівання на диво — це страхи і сподівання, які знайомі митцям, як і всім нам. В роботі автори пропонують інший погляд на наше майбутнє — «це страшенно весело, несподівано аж до абсурдності та чарівно аж до сорому».Відкриття: 3 квітня▫️Мистецький арсенал«Ілюстротека»Проєкт досліджує українську графіку першої половини XX століття. Поруч з авторами того періоду, експонуватимуться роботи сучасних майстрів ілюстрації, як кажуть, — «створюючи простір для діалогу» :)Відкриття: 2 квітня

Подивилась вперше короткометражний фільм Максима Вернадського, засновника галереї Mistrika — «Перемога над сонцем». Хоча його вже показували на відкритті фестивалю короткого метру, і в Українському домі в межах досі мого улюбленого проєкту «Живописний заповідник» - все пропустила.Знятий в 1994 р., фільм голосами молодих Олега Тістола, Тіберія Сільваші, Гліба Вишеславського, Олександра Соловйова (мистецвознавець, зараз куратор Мистецького арсеналу) говорить про стан актуального мистецтва того часу. Автори розповідають про колективи «Живописний заповідник», «Паризька комуна» та про свої проєкти. Що цікаво, вони піднімають тему кризи художньої свідомості в мистецтві того часу. У просторі бракує актуального мистецтва, нових, свіжих ідей, що зумовлено, зокрема, невизначеністю в інших сферах життя.Що таке актуальне мистецтво? — Це мистецтво, яке враховує всі процеси, що проходять в різних областях культури та науки.Культура - це найвищий синтез всіх областей знання людства. І лише пройшовши цю кризу та визначивши цінність культури в суспільній свідомості, ми зможемо рухатися вперед. Для мене їхні слова звучать із минулого як дзеркало теперішнього стану культури й мистецтва.Раджу! Дивитися фільм у відеоархіві Національної кінематеки України

👁 Для всіх, хто запитав, що подивитися на вихідних:▫️M17 «Хмарне сховище»Тема пам’яті набула особливої важливості в нашому мистецькому просторі за останні 4 роки. Проєкт «Хмарне сховище» досліджує пам’ять через теми крихкості культурної спадщини, несинхронності історії та досвіду війни. Серед учасників 64 митці, які через різні форми та медіуми досліджують пам’ять. Реалізованого спільно з Національною академією мистецтв України та Інститутом проблем сучасного мистецтва.▫️Музей ХаненківПроєкт 365 «Час не потрібен»Виставка харківського митця Гамлета Зінківського. Експозиція впорядкована як послідовність 365 моментів 2025 року художника, в яких можна прослідкувати свій ритм. Один день — один малюнок. Для цієї виставки Музей Ханенків відкриває парадний вхід будівлі. До 17.05▫️Voloshyn GalleryAlways new, always intoxiatingПерсональна виставка Катерини Алійник, яка знаменуватиме зміну погляду в мистецькій практиці художниці. Вона замислюється на тему можливості існування краси у світі, що в стані війни. До 26.04▫️Lavra"Внутрішній пейзаж"Живопис, графіка, кераміка та арт об’єкти Лілії Бутенко та Євгена Клименко. В цьому проєкті автори роздумують на тему зв’язку внутрішнього стану і зовнішнього середовища. Мені подобається живопис Євгена, цікаво подивитися на цю співпрацю.▫️Dymchuk Gallery“Тихий портрет”Виставка об’єднує живописні роботи 2022–2026 років, у яких художниця розглядає портрет як простір внутрішньої тиші та зосередженого погляду на людину. Фігуративні композиції створюють відчуття інтимної дистанції між персонажем і глядачем. Це спроба через образ людини осмислити тишу, вразливість і психологічну напругу сучасного досвіду.До 29.03

Бойчукізм — мистецький напрямок, який був визнаний забороненим радянською владою, більшість представників напрямку розстріляно. Здається, навіщо стільки жорстокості стосовно митців, які зображали прості побутові сцени, портрети чи пейзажі.Причина досить “проста”: основна ідея засновника бойчукізму Михайла Бойчука, який навчався в Кракові, Мюнхені та Парижі, та адептів течії була в створенні нового суто українського мистецького напрямку, який би вирізняв наше мистецтво, характеризував його. Тобто ціль була в формуванні ідентичності, що власне і створювало “загрозу”. Роботи бойчукістів вирізняють стримані кольори та пласкі форми, що є впливом їх захоплення візантійським іконописом та монументальним живописом.Одна з робіт на новій виставці відчутно відрізняється від інших своєю стилістикою, близькою до мистецтва Раннього Відродження. Це робота Антоніни Іванової “Дівчина з квіткою”, 1962. (третє фото)Вона справді цікавилась цим напрямком, зокрема творчістю Пізанелло («Портрет Джиневри д’Есте»), П’єро делла Франческа («Урбінський диптих») та Мазаччо. Таке захоплення побутувало серед митців-бойчукістів, проте надзвичайно цікаво інтерпретоване саме у творах Антоніни Іванової. (Джерело)Ця робота створювалась на етапі її художнього пошуку. Як на мене, одна з найцікавіших на виставці.Маленьке відео з відкриття виставки з коментарем співкураторки Тетяни Гаук тут.

🪻 Перший весняний гід цікавими виставками ▫️Український дімВесна. Жіночі імена бойчукізму Мистецький напрямок бойчукізм був приречений на знищення, коли був визнаний ворожим в період радянського терору після масових розстрілів. Попри це, спадок митців, що творили тоді збрегіся, хоч і не в великій кількості. В центрі виставки підбірка творів жінок бойчукісток, чий внесок та імена досі залишались в тіні. До 12.04▫️Voloshyn GalleryAlways new, always intoxiating Персональна виставка Катерини Алійник, яка знаменуватиме зміну погляду в мистецькій практиці художниці. Вона замислюється на тему можливості існування краси у світі, що в стані війни. До 26.04▫️Галерея “Без назви”“Сімейний альбом часів війни”Валерія Ведута документував життя сім’ї останні чотири роки.Друк знімків виконаний гумбіхроматною технікою. Це старий спосіб друку, віком приблизно такий самий, як і сама фотографія. Як пігмент використана земля з Київщини та Сивашу.▫️The Naked Room х Малий театр "Опори"Через роботи на виставці мисткиня досліджує образ колони як символу порядку, стійкості та цивілізаційного ідеалу, озмірковує про трансформацію європейської цивілізації та водночас про внутрішній стан людини, адже ці процеси часто віддзеркалюють одне одного. Проєкт ставить питання: чи може спротив, конфронтація або сама вразливість стати новими точками опори.У межах спільного проєкту The Naked Room та Малого театру — «Театр у контексті».До 11.04▫️AvangardenСелекція тиражної української графіки.В експозиції представлені різні техніки естампу: офорт, літографія, ліногравюра, ксилографія, шовкодрук і різографія від класиків та сучасних представників українського мистецтва.Виставка оновлена та подовжена.До 15.03▫️Dymchuk “Тихий портрет”Виставка об’єднує живописні роботи 2022–2026 років, у яких художниця розглядає портрет як простір внутрішньої тиші та зосередженого погляду на людину. Фігуративні композиції створюють відчуття інтимної дистанції між персонажем і глядачем. Це спроба через образ людини осмислити тишу, вразливість і психологічну напругу сучасного досвіду.До 29.03▫️Mala Gallery«Зворотній рух. Щоденники»Виставка Руслани Ключко. Це лист любові Хутору-Михайлівському на Сумщині — рідному місту мисткині. Місто за 10 кілометрів від кордону з Росією стало «сірою зоною», але не втратило краси щоденного побуту й людської турботи.До 22.03▫️3.6.9 Space Kyiv. Від Spilne Art x atelienormalno"Женя, Лєра, Іра"Ця експозиція — результат спільної практики митців під час роботи в майстерні atelienormalno. Метод спільної роботи розпочався з несподіваного втручання Жені Голубенцева у майже завершену роботу Лєри Тарасенко, що згодом стало основою річного процесу експериментів і рефлексії про авторство, спільність, готовність ділитися та приймати.До 29.03

Минулого тижня серед інших відвідала виставку фіналістів премії Марселя Дюшана. Це щорічна французька премія, заснована організацією ADIAF (Асоціація міжнародного поширення французького мистецтва) у 2000р.Назва обрана не тільки номінально — в журі обов’язково є і представник асоціації Дюшана. В конкурсі беруть участь тільки митці французського походження або іноземці, які живуть та працюють у Франції. Приз переможцю — €35 000 та організація виставки у Сentre Pompidou (а поки він закритий, то у Musée d’Art Moderne).Кожного року комітет в складі з директорів музеїв, колекціонерів, представників ADIAF та інших іноземних та франц. арт-фахівців відвідує близько 60 студій митців. Далі складають список тих, кого обрали для голосування, а далі — ще 4 етапи голосування і вибір переможця.Не знайшла інформації про те, як обирають тих митців для відвідування, хоча це цікаво. Тут, певно, вже грає роль помітність та коло знайомств кожного окремого художника.Переміг художник китайського походження Сє Лей. Про його роботи для преміх та практику писали Суспільне.Але найбільше фото у мене з імерсивної інсталяції іншої фіналістки південноафриканського походження — Б’янки Бонді 😶‍🌫 Вона “активує” різні побутові об’єкти хімічною реакцією і створює простір, де все здається не на своїх місцях, не так як ми звикли сприймати — як метафора сучасного середовища, яке постійно змінюється і не має стабільності. Подекуди серед висохлих, окислених об’єктів з’являється живе коріння чи гілка, як символ супротиву та наполегливої стійкості.

З художницями, кураторками, золотими заходами сонця»Нова виставка в музеї Ханенків — це проєкт-співтворчість художниці Анни Сапон та її кураторки Каті Лібкінд. Хочеться акцентувати саме на «співтворчості», бо не кожна кураторська виставка передбачає глибшу взаємодію художника і куратора.Анна Сапон — художниця, співзасновниця «ательєнормально» та «прекарня» — центру для нейровідмінних та нейротипових митців та мисткинь.Мені спершу було відверто незвично сприймати твори Ані, бо виникає цей барʼєр перед надто наївним та «простим», що складно зчитати як мистецтво з глибиною та змістом. Проте ця виставка набуває своєї повної цінності саме через концепцію.Центральні твори експозиції — тафтингові килими, які художниця присвятила своїм знайомим мисткиням і кураторкам, доповнивши їх своєю поезією, яка не вкладається в звичні формати.Зворотня сторона килимів вкрита золотом, і це чи не найважливіша частина творів, бо золота поверхня надає цінності прихованій частині, що зазвичай поза увагою та сакралізує твір, конотуючи образ раю — такого, яким його уявляє Аня.Це виставка-утопія — про світ, якого не може бути і який водночас існує в чиїйсь уяві.До 8.03

👁 Раджу відвідати: ▫️thesteinstudio«Для всіх, хто на материку»До 25.01На виставці представлені виключно тексти. Це записи анонімної авторки Ганни Смілки, яка досі перебуває в окупації на Донеччині. Це тексти з її блогу, і вони про щоденну реальність життя в тих умовах: побут, страх, адаптацію, мовчання, внутрішні компроміси.▫️The Naked Room «Післямова», Павло МаковДо 8.02На виставці представлені роботи із серії «Абракадабра» — серія, яка є фіксацією стану художника після завершення циклу, над яким працював останні 11 років. Це роботи, що розкривають іншу сторону творчості Макова і відкривають, особисто для мене, якусь нову глибину сприйняття. ▫️Кузня«More colour»До 26.02Групова виставка робіт Антона Саєнка, Артура Музо, Івана Олійника та Марії Присяжнюк, творчість яких об’єднує вибір кольору, як основної мови висловлювання. Своєрідним балансом кольору в експозиції слугують кришталеві роботи Ярини Федорів — витончені та крихкі, виконані в цікавій старій техніці, яку художниця привезла з Італії.▫️Imagine Point«(Не)випадкові жести», Ніка Шумейко та Дарина СвятунДо 14.02Художниці працюють в одній майстерні в Інституті автоматики на Нагірній, 22, де вони попри різну призму та техніку знаходять спільний творчий ритм. У своїх роботах вони не прагнуть досягнути точної форми, але фіксують сам процес і зміни. Матеріали Ніки Шумейко — це вода, ґрунт, дощ, туш, проявлення яких авторка на контролює. А у Дарини Святун «жестами» є різні технічні процедури перенесення, сканування та цифрова деформація.

Поки пробувала обрати цікаві виставки, сформувала ще й список проєктів «які не варто дивитися» Але вчуся фокусуватися на хорошому та саме цікавими :)▫️Lavra«Повернення до себе»до 31.01 Соло виставка Дзвіні Подляшецької — художниця, родом зі Львову, зараз живе у Відні. В новій серії робіт розгортаються фантазійні наївні сюжети, які є метафорам внутрішніх переходів авторки, хаосу емоцій та зцілення. Я не є поціновувачкою наїву, але часом задивляюсь на роботи Дзвіні, особливо ті, що з більш зухвалі. ▫️NAMU«Різні місця 2»Це друга частина виставкового проєкту, який об’єднує польських та українських митців. Ідея проєкту в тому, щоб показати два погляди на воєнну реальність від митців, які перебувають в одному часі, але в різних умовах. Серед робіт на виставці особливо зацікавила аудіо-візуальна інсталяція арт-колективу SVITER (засновники проєкту медіамистецтва Photinus).▫️Mistrika«Kurat»До 31.01Виставка фоторобіт Павла Мазая. Його знімки — це переважно автопортрети. Автор запевняє, що не асоціює на них себе із собою; за ідеєю — це метафора на кожного з нас, можливість глядачу побачити в знімках себе. Мені не дуже імпонує одна з озвучених автором концепцій робіт — «про героя, який міг спілкуватися з природою колись, до появи гаджетів та соцмереж», бо все ж таки ми живемо не колись, а зараз. Але роботи й справді цікаві - і композиційно, і сюжетно.А на цьому тижні відкривається ще декілька цікавих проєктів. Будуть анонси 🙌🏼

У PinchukArtCentre зараз діють аж п’ять виставок (чи може 6), серед яких особливо хочеться виділити експозицію Лесі Хоменко.Це, звісно, найпростіше — серед усього звернути увагу на роботи відомої художниці, які до того ж великі й помітні, проте це лише перший шар.На виставці представлено близько 50 робіт Лесі, які здебільшого відтворюють досвід життя в період війни або дотичний до нього.Соло-виставка — це найкращий спосіб познайомитися з творчістю художника/-ці й можливість сформувати для себе розуміння мистецького бачення автора. У мене до цього воно було уривчасте, а завдяки цій виставці вдалося скласти більш цілісну картину.Мені подобається концептуальність її мислення та вміння бачити більше шарів там, де, здається, їх немає. При цьому ці нові сенси не сприймаються як притягнуті чи надто концептуальні — навпаки, вони звучать органічно. Авторка може чітко й доступно артикулювати їх, що й робить у коментарях до кожної роботи в експозиції.Ці пояснення можна послухати в аудіогіді (у текстовому вигляді їх немає), і тоді досвід перегляду буде максимально повним. Можливо, хтось і здатен побачити в роботах достатньо деталей та сенсів і без пояснень авторки, але майже впевнена, що таких небагато.Мораль: завжди беріть аудіогід або екскурсію — або ж ідіть на виставку разом із авторкою :)Раптом ще не бачили — виставка до 4 січня.