​​Пам'ятаю, як Ремарк описував траншейні будні німців наприкінці першої світової. Ресурсів мало, їжа погана, навіть якісних бинтів для перев'язки немає — дають паперові. Натомість вороги — американці — ситі й курять досхочу сигарети. Відчувалося, що Рейх вперто воює з останніх сил.Подібне було і в Гашека, коли він описував, як австро-угорські солдати носять форму не по розміру й днями очікують обіду — і це ще на початку війни. Склався літературний стереотип, що погане забезпечення війська = передвістя поразки.Не знаю, наскільки цей стереотип справедливий, але російські солдати жаліються, що їм нема чого їсти, пити й вдягати, а їхня кепська військова медицина доступна навіть не усім пораненим, яких до того ж дуже часто повертають на фронт без лікування. А у нас...А у нас солдати товстіють від надлишку смаколиків, та ще й діляться ними з цивільними, що не хочуть або не можуть виїхати з зони бойових дій. Питну воду лишають в укриттях, щоб не тягнути за собою — може комусь знадобиться, і ще й можуть собі дозволити найкраще екіпірування.Якими б кепськими не здавалися справи на фронтах, наша армія у порівнянні з російською — зразок людяності. Навіть поїхати на відпочинок кудись за кордон для солдата — питання лише відпускної черги та економії бойових виплат. За умови, що він не шланг чи бухар, звісно.Військова дисципліна в бойових підрозділах у нас в середньому як на цивільній роботі. Коли немає задач — їдь собі хоч в сауну, хоч на шашлики, тільки попереджай, де саме будеш, не набухуйся й бери слухавку, коли командир телефонує. Все це російським солдатам навіть не снилося.Вороги постійно жаліються, що їхнє командування ставиться до них не як до воїнів, а як до бранців, і йому простіше пожертвувати власними солдатами, ніж отримати втик від вищого начальства. Разом із іншими знегодами їхній стан подібний до програшного. І це багатюща наддержава.В цілому я спокійний щодо того, як ми будемо воювати далі. Нова адміністрація США вийобується, що не хоче нам допомагати — ну то й пішли вони нахуй, ми були й у скрутнішому положенні. А тепер у нас власний живий ВПК і можливість тримати паритет.Тил при цьому не виснажується на заводах за продуктові талони — там кипить життя. Багато солдатів сердиться на цивільних, що не поспішають в армію, але навіть такий рівень свідомості й єднання, який у нас є — предмет для заздрощів для багатьох розвиненіших країн.Ми ще будемо так жити дуже довго, якщо хочемо зберегти свободу, тож варто звикати. З роками законодавство воєнного стану зміниться — будуть і вибори, і решта принад мирного життя. Не зміниться тільки наш бойовий дух і воєнне лідерство серед інших вільних народів світу.@penultimate_resort