😞 Поки писала сьогодні про "Не закоханих", знову згадала про штуку, яку я називаю стокгольмським синдромом перекладача. ➡️Це коли книжка, може, й не захопила би вас як читача, але під час перекладу прив'язуєшся до персонажів і сюжету настільки, що можеш просльозитися на моментах, де за іншої ситуації очі закочувалися б.🌟Схожа ситуація в мене була з "Теоретично це кохання". Уперше я прочитала цю книжку після нормального такого марафону по Гейзелвуд, де я перечитала все, що в неї вийшло перед цією книжкою, і мені вона не сподобалася. Мене дратувала головна героїня, сюжет здавався нудним, і загалом я втомилася від стилю Гейзелвуд. 🌟Зате коли перекладала й розбирала книжку по реченню, моє ставлення до неї геть змінилося, а в моменті, де (спойлер) Елзі дізнається, що їй не дісталася робота в МІТ, мені дууууже сильно було її шкода. Тепер це одна з улюблених моїх Гейзелвуд.🌟Те саме із "Залізною квіткою": коли я читала першу частину, я не була впевнена, чи це моя історія, аж поки на половині книжки історія не перетворилася із типового, як мені здавалося, янг едалту на справжнє політичне фентезі. А вже при перекладі другої частини я готова була порвати всіх, хто ображає Еллорен, ледь не кидалася ноутбуком, коли герої все ніяк не могли зійтися (хоча це там цілком логічно), а в кінці трішки просльозилася.🌟А от до "Не закоханих" я вже підходила із нетерпінням, бо дуже хотіла взятися за цю історію. Це було якраз після того, як я переклала ромком іншої авторки, і це було мов повернення додому. 🌟Однак я вже наслухалася різних відгуків на цю книжку, бо багато кому не подобалося, що герої доволі рано починають спати разом, і що конфлікт там у прийнятті своїх почуттів, а не в чомусь іншому. Проте саме в цій книжці мені це виглядало максимально логічно, адже що Ру, що Ілай мають власні причини не шукати стосунків — та не можуть опиратися потягу одне до одного. 🌟А ще ситуація, у якій вони опинилися, аж ніяк не заохочує стосунків. Мабуть, це найближче, що можна назвати corporate enemies to lovers — ну серйозно, їм хіба там до любові? Мені до останнього було цікаво, як Алічка витягне їх з цієї ситуації (вийшло дуже гарно).🌟Тому саме ця книжка Алі найбільше зачепила мене в плані емоцій (після неї хіба що "Шах і мат"). Можливо, річ ще в тому, що я провела з нею не так вже й багато часу, бо порівняно з іншими книжками в мене тут був доволі швидкий забіг. Але я кайфувала від початку й до кінця і дозволила цій книжці захопити мене у заручники.❓ Колеги-перекладачі, а чи помічали ви різні враження від читання й перекладу?#omc_translation