Жінка на троні та жіноча влада це дві абсолютно різні речі, які нам зазвичай підсовують як одинакові аби ми вдовольнилися винятком і не питали про систему.Почну з рівноправності сарматів, кочовиків причорноморських степів, що по суті дали грекам матеріал для міфу про амазонок. Археологи розкопали сарматські кургани, а в них до тридцяти відсотків воїнських поховань належать жінкам: на жіночих скелетах знаходять загоєні рубані рани на кістках, зламані від ударів передпліччя, наконечники стріл, що застрягли в кістці, криві стегнові кістки буквально від життя в сідлі з дитинства. В одному кургані лежали три покоління воїнок разом, наймолодшій було дванадцять. Це не цариці, яких випадково пустили до зброї. Це жінки, для яких зброя та кінь були нормою з народження, вшитою в саму тканину суспільства.Друга система ближча до нас у часі та й досі жива, до речі: туареги, мусульманський народ Сахари. Намет, головне майно сім'ї, належить жінці, вона приносить його в шлюб і забирає при розлученні, а чоловік іде, з чим прийшов. Спадок і рід рахують по жіночій лінії. Жінка сама обирає, за кого вийти, і сама ініціює розлучення без жодної ганьби. Вона не закриває обличчя, в натомість нівелює все, що нам розповідали про іслам і покору: обличчя ховають чоловіки. Туарезький чоловік носить лицьове покривало та не знімає його перед чужими, а жінка ходить з відкритим лицем. Не тому що хтось видав указ про рівність, а тому що так влаштований їхній світ за замовчуванням.Зверніть увагу, що спільного в обох випадках. Ніхто нікому не дарував прав. Жіноча влада тут не нагорода за заслуги та не виняткова поступка видатній особі, вона просто частина устрою, як у нас частиною устрою є чомусь зворотне. Жінка має майно, голос, коня й вибір не тому що пробилася наверх по чоловічих головах, а тому що такий загальний устрій. Ніби інша планета, чесно.А зазвичай нам транслюють одиначок. Хатшепсут, жінка-фараон, яка правила Єгиптом понад двадцять років і правила успішно, з торговими експедиціями й храмами. Але аби утриматися при владі вона мусила зображати себе чоловіком: чоловіче тіло на статуях, царський кілт, накладна борода. Не тому що хотіла бути чоловіком, а тому що в єгипетській картині світу не існувало навіть способу намалювати жінку при владі, бракувало слів і образів. Влада була настільки чоловічою формою, що жінці доводилося брати її напрокат разом з бородою. А коли Хатшепсут померла, через два десятиліття її наступник заходився стирати її з пам'яті: збивав ім'я з пам'ятників, нищив статуї, замуровував обеліски. Так старанно та успішно, що про неї забули на тисячоліття та розшифрували аж у дев'ятнадцятому столітті.Феодора, візантійська імператриця, одна з найвпливовіших жінок своєї епохи, фактично була співправителькою, що рятувала трон чоловікові під час повстання. Реальна нібито влада, але влада передусім дружини імператора, влада поряд з троном і через трон, а не власна. Прибери чоловіка і конструкція розсиплеться, бо трималася вона на ньому.Ось у чому фокус. Хатшепсут і Феодора це не приклади жіночої влади як системи. Це приклади жінок, які пробилися наверх всередині наглухо чоловічої системи й нічого в ній структурно не змінили, бо були винятком, який система дозволила собі стерпіти. Одна мусила приклеїти бороду, другу терпіли як додаток до чоловіка, а пам'ять про першу намагалися знищити, щойно вона перестала дихати. Виняток нікому не загрожує. Він навіть зручний: ось вам Хатшепсут, бачите, жінка може, чого ви хочете.А от сармати й туареги загрожують по-справжньому, бо показують не жінку, що пробилася, а світ, де пробиватися не треба. Тому про амазонок ми чули як про казку, а про Хатшепсут як про реальний успіх. Систему легше оголосити міфом, ніж виняток системою.Матеріал створила Ольця Шиошвілі, тож його захищено авторським правом.