До речі в цьому всьому є цікавинка, про яку я дізналася нещодавно через навчання для прийомних батьків. Обличчя не просто показує емоції, воно допомагає вам їх відчувати: мозок частково зчитує власний стан зі скорочення лицьових м'язів, штука ця зветься петлею лицьового зворотного зв'язку. Знерухомте обличчя і петля порветься. На цьому навіть збудували експериментальне лікування депресії: вимикаєш м'яз, що супиться, і мозку, мовляв, нема звідки взяти сигнал смутку. Але як завжди є інший бік, про який зазвичай мовчать: після ботоксу люди починають гірше розпізнавати чужі емоції, сімдесят відсотків влучності проти сімдесяти семи в тих, хто жодного разу не колов. Бо чужі почуття ми читаємо, несвідомо повторюючи їх власною мімікою, а застиглому обличчю повторювати нічим. Тож за гладенький лоб ви доплачуєте шматком власної емпатії. Щоправда, цього немає в прайсі.Стовідсотково ви також помічали нездорове захоплення ботулотоксином, особливо зблизька: лінія росту волосся з часом повзе вгору, ймовірно через зміну тонусу лобового м'яза, чоло яскраво та неприродно блищить, як жирно змащене або ніби натягнута плівка, а шкіра обличчя візуально тоншає і зблизька стає якоюсь суховато неживою. Але найбільше мене засмучують знайомі обличчя акторів, які більше не рухаються. Тупо наче живі ляльки, ефект моторошної долини в чистому вигляді: голос грає емоцію, тіло грає емоцію, а обличчя стоїть. Скорсезе ще майже двадцять років тому почав нарікати, що акторки не можуть обличчям зіграти ні гнів, ні страх. Кастинги почали обирати тих, хто ніц не колов, бо виключно рухоме обличчя передає глибину, а критики вигадали термін «iPhone face» для облич, так закосметолоджених, що актриса в історичному костюмі з обличчям двадцять першого століття рве будь-яку достовірність. Інтернет в свою чергу назвав це «forever 35», коли всі обличчя застигли в тому самому віці та стали настільки однаковими, що не розбереш, хто є хто. Ми начебто виграли молодість, але при цьому втратили власне обличчя.Наостанок про те, від чого мене тіпає найдужче. Превентивний ботокс або свята профілактика старіння – це коли ботулотоксин вводять двадцятирічним аби зморшки ніколи не наважилися з'явитися. Я ненавиджу саме це формулювання, бо воно абсолютлі брехливе. Старіння не карієс, його не можна попередити пломбою. Зморшка не поломка, це слід того, що обличчя жило, сміялося, дивувалося, злилося. Запобігати зморшкам означає запобігати власній міміці, тобто гасити життя на обличчі ще до того, як воно встигло на ньому проступити.До дівчини двадцяти років, у якої нема жодної проблеми, підходять і дбайливо ту проблему вмонтовують: дивись, ось тут у тебе сформується обов'язково зморшка, плати вже сьогодні, щоб її ніколи не трапилось. І вона починає платити за діагноз, якого не існує, причому платитиме його все життя.Бо якщо ви підсадили людину в двадцять, ви отримали довічну клієнтку, це не тільки моя злість, це дослівно слова соціологів, що вивчають індустрію краси. Кинете ботокс, ефект щезне, обличчя повернеться до себе справжнього, але вам вже здаватиметься, що ви постаріли, хоч ви просто знову стали собою. Ботокс прямо називають препаратом-входом, з якого вас дуже зручно вести далі по косметологічних трендах. У Британії дійшло до того, що колоти ботокс і філери неповнолітнім заборонили законом, бо після чергового реаліті-шоу за один рік дітям встигли зробити сорок одну тисячу процедур. Сімнадцятирічні знерухомлювали обличчя, на якому ще нема чого розгладжувати. І найбридкіше тут не гроші. Бридке те, що в жінки крадуть право спокійно побути молодою, бо ще до першої зморшки їй втовкмачили, що молодість це актив, який витікає, і консервувати його треба вже, негайно, поки не пізно.І все одно я не проти ботоксу як такого. Я проти того, що нейротоксин із накопичувальним впливом на м'яз, на кістку та на те, як ви відчуваєте й читаєте емоції, подають як невинну вітамінку від старіння (хоча візуально він ніфіга не омолоджує) та ще й садять на нього двадцятирічних під соусом турботи про майбутнє.