Перше і найважливіше – назвати це вголос. Не «ти мені не допомагаєш», а «я одна несу когнітивну відповідальність за наше спільне життя і це несправедливо». Різниця між цими двома реченнями – колосальна. Це вже не скарга, а факт, що потребує рішення. І воно насправді існує – розподіл не завдань, а сфер. Не «допоможи мені з прибиранням», а «прибирання – повністю твоя відповідальність: ти помічаєш, ти плануєш, ти робиш». Делегування без передачі думання над цим – не вирішення проблеми. Це просто найм виконавця.Далі має відбутися чесна розмова про те, що кожен з вас вважає нормою у спільному побуті. Дослідники рекомендують парам виробити спільне бачення того, як має виглядати домашній простір і розподіл відповідальності – і це саме по собі вже знімає частину когнітивного навантаження з жінки. Але існує і завдання з зірочкою – чоловік має навчитися бачити. Не виконувати, а бачити. Помічати прогалину і закривати її без нагадування. Це не природна навичка, але це навичка, яку можна успішно розвинути. Звісно, якщо захотіти.Цікаво, коли востаннє чоловіки зробили щось для своїх стосунків, про що їх ніхто не просив, що ніхто не помітив і за що ніхто не дав їм ніштячків? Я хочу знати відповідь на це питання. Дуже хочу. Бо я втомилася бути єдиною, хто не вимикається наприкінці дня.