Estadísticas de telegram channel - @nvua_official

Молодший сержант Даниїл Сичов на псевдо Бронік поліг 12 вересня 2023 року під час штурму в селі Андріївка Донецької області. Воїнові назавжди 23 рокиДаниїл народився 9 січня 2000 року в Маріуполі у багатодітній сім’ї, був найменшим серед дорослих братів і сестер. Рано почав читати. Був надзвичайно рухливим і змалку долав великі відстані на прогулянках берегом Азовського моря.«Даня з дитинства дуже любив слухати книги, які з любов’ю читав йому старший брат Ігор. Разом вони подорожували з героями «Володаря перснів», захоплювалися сміливістю та благородством літературних героїв. Данюша плакав, коли хтось гинув, вимагав змінити сюжет, бо це несправедливо», – розповіла мати Тетяна.Тижнями з конструктора Lego будував цілі міста. Грав на гітарі. Знав історію України. Легко навчався, тож без труднощів вступив на заочне відділення Маріупольського державного гуманітарного університету за спеціальністю «Право». Першою й улюбленою під час навчання стала робота баристи. Хлопець мріяв про власну кав’ярню.«Аби бути більш фінансово вільним, у жовтні 2021 року влаштувався на «Азовсталь». Даня працював багато, водночас знаходячи час для творчості: писав вірші, робив світлини і відео підприємства, адже фотографія була ще одним його творчим захопленням. Ці світлини зберегли останні дні з життя комбінату перед самим початком вторгнення», – розповіла мати.+З нічної зміни вранці 24 лютого 2022 року пішов одразу до військкомату і записався до тероборони, його зарахували на посаду стрільця. У березні, за наказом комбата, місяць вибирався з оточення самостійно.У блокадному Маріуполі Даниїлу пощастило вижити. Про це він писав на сторінці в інстаграмі 31 березня 2022 року: «Чудеса, і щось вище за нас є, інакше я був би мертвий. Маріуполю, ти в серці. Сподіваюся, якнайшвидше повернуся знищувати загарбників, звільняючи своїх. Ми всі смертні, але життя має бути гідним. Тільки разом ми сила, за нами правда, за нами перемога. Слава Україні».Разом з іншими побратимами і комбатом, які вийшли з оточення, переформували батальйон і продовжили службу. З 20 лютого 2023 року Бронік був оператором-розвідником у Бахмутській ТрО. Згодом отримав звання молодшого сержанта. Побратими пам’ятають його цілеспрямованим та наполегливим. Даниїл завжди демонстрував наснагу й наполегливість у досягненні мети. Прагнув нищити ворога саме на передовій та у складі штурмовиків вибивати його з української землі.20 липня 2023 року Даниїла перевели гранатометником до 3-ї окремої штурмової бригади. Він був одним із тих захисників, завдяки яким звільнили Андріївку.«Данюша був невиправним альтруїстом з дитинства і до останнього подиху. Він жертвував час, кошти, силу, увагу друзям, їхнім рідним. Мені завжди здавалося, що Даня ніби поспішає жити, хоче одразу багато зробити. Ніжно, палко, але, на жаль, нерозділено кохав», – розповіла Тетяна.Попрощалися з воїном 7 листопада 2023 року у Житомирі, де родина оселилася після окупації Маріуполя.У Даниїла залишилися батьки, два брати та дві сестри, племінники.🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових

Старший солдат Дмитро Чорний на псевдо Гелік поліг від кулі російського снайпера 16 квітня 2022 року в Маріуполі. Воїнові був 21 рікДмитро народився 22 вересня 2000 року в Києві. Він був спокійним, добрим і ввічливим хлопцем. Мав щире й добре серце. У його житті було багато друзів, з якими він завжди знаходив спільну мову. Простягав руку допомоги, коли хтось цього потребував.«У дитинстві Дмитро дуже любив малювати, грати у футбол зі своїми друзями та молодшим братом Михайлом. Мої сини були дуже близькі, стояли один за одного горою. Михайло завжди звертався за порадами до брата, – розповіла мати Надія.Після школи Дмитро навчався на оператора комп’ютерних розробок у Київському регіональному вищому професійному училищі будівництва. У студентські роки захоплювався спортом, здебільшого бігом, також займався боротьбою.«Якщо син щось обіцяв, він обов’язково це робив. Для нього сім’я завжди була на першому місці», – сказала мати.У 16 років Дмитро на київській базі полку «Азов» почав проходити навчальні курси та тренування, готуючись до служби. Щойно виповнилося 18 років, зібрав документи й офіційно вступив до лав підрозділу. Рідні були проти, але впертість і бажання служити перемогли. Дмитро обіймав посаду старшого мінометника.Дмитро любив свою справу й горів нею. Постійно розповідав коханій Анастасії про зброю.«Я не вірила в кохання з першого погляду, але саме так сталося між нами. Після першої зустрічі ми не хотіли бути порізно. Хоча ми були різні й через це кілька разів розходилися, але завжди поверталися одне до одного. Ми мріяли подорожувати, побачити світ і робити це разом. Не заглядали в далеке майбутнє, а насолоджувалися моментом», – сказала Анастасія.За її словами, Дмитро був веселим, щирим і справжнім.«Зв’язок у Маріуполі з ним був лише до 1 березня, але й тоді коханий відповідав короткими повідомленнями. 12 березня він зателефонував – казав, що мріє про гарячий душ, але навіть тоді був веселим і жартував, намагався заспокоїти. Встиг зателефонувати й матусі. Це було востаннє, коли ми чули голос Дмитра. Про смерть розповів побратим, ми, звісно, не повірили. Але, на жаль, 19 квітня цю жахливу новину нам підтвердило командування», – розповіла Анастасія.За словами Надії, сини мріяли разом служити. Але їхня мрія так і залишилася нездійсненною: Михайлу виповнилося 18 років вже після загибелі старшого брата.За життя Дмитра нагородили нагрудним знаком «Ветеран війни», а посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.Воїна поховали 30 липня 2022 року на Лісовому кладовищі в Києві.У нього залишилися мати, вітчим, молодший брат, бабуся та кохана дівчина.🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових

Молодший лейтенант Данило Кремса на псевдо Боксер поліг 9 березня 2025 року в селі Новосергіївка на Донеччині. Воїну навіки 23Данило народився 21 травня 2001 року в місті Світловодськ Кіровоградської області. Професійно займався боксом і мріяв стати олімпійським чемпіоном, проте всі плани змінило повномасштабне вторгнення. Хлопець залишив навчання у Національному університеті фізичного виховання і спорту України, щоб вступити до лав «Азова». У 2024 році він перевівся до Центру спеціального призначення «Омега», де служив офіцером 2-ї бойової групи 1-го окремого загону.«Він завжди допомагав тим, хто цього потребував, розвивався у військовій справі та навчав цього інших. Дуже любив те, чим займався. Це була людина з добрим серцем, жагою до життя та любовʼю до своєї країни», – розповіла наречена Яна.«Він у мене один і вічно буде жити в моєму серці», – написала мати Олена. Поховали Данила на Алеї Героїв у рідному місті. Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.У нього залишилися мати та наречена.🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових

🤬"Ми нікуди не йшли". Росія вперше з 2022 року відкриє свій павільйон на Венеційській бієналеПісля перерви, спричиненої повномасштабним вторгненням в Україну, Росія готується повернутися до участі у Венеційській бієнале. У 2022 році російські митці самі відмовилися від виставки через війну, а у 2024-му надали свій павільйон Болівії.Представник РФ Михайло Швидкой заявив, що російська сторона нібито ніколи не "покидала" бієнале, а лише змінювала формати присутності.Це ще один доказ того, що російська культура не є ізольованою, і що спроби її „скасувати“, які протягом останніх чотирьох років здійснювали західні політичні еліти, не увінчалися успіхом — сказав Швидкой.Цьогорічний проєкт під назвою "Дерево вкорінене в небі" об’єднає близько 50 митців із Росії та країн "Глобального Півдня". Організатори бієнале офіційного коментаря поки не дали, наголошуючи, що країни самі вирішують питання своєї участі. Список учасників буде оголошено 4 березня.Фото: La Biennale di Venezia👉 Підпишіться на NV

Солдат Роман Куява на псевдо Прапор поліг 6 серпня 2024 року поблизу міста Залізне Донецької області внаслідок мінометного обстрілу. Дев’ять місяців його вважали зниклим безвісти. Захиснику назавжди 31 рік Роман народився 21 грудня 1992 року в селі Хотешів на Волині. Закінчив місцеву школу. В Луцькому професійно-технічному училищі №6 опанував фах кухаря-кондитера. Працював за кордоном. У вільний час займався будівництвом власного будинку. Любив грати у футбол і дивитися матчі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Роман був у Польщі. Без вагань він повернувся в Україну. У березні 2024 року став до лав 100-ї окремої механізованої бригади. Обіймав посаду стрільця-гранатометника у 51-му батальйоні. «Рома дуже змінився, коли пішов на службу. Став надзвичайно вмотивованим. Переживав, щоб чимось мене не злякати, тому ніколи не розповідав про свою службу. Лише питав, як справи вдома. Мені його зараз дуже не вистачає. Коли ми останній раз говорили по телефону, в мене були погані передчуття, бо голос його звучав зовсім по-іншому. А за три дні до того, як нам повідомили, що тіло в морзі, я говорила, що скоро Рома повернеться додому. Звʼязок між нами зберігається й надалі, адже було багато прикладів того, як він і після загибелі продовжує мене підтримувати й оберігати. Наразі я продовжую його справу і сьогодні стою у війську за двох», – сказала дружина Оксана. Поховали воїна на кладовищі в рідному селі Хотешів.У Романа залишилися дружина, мати, брат і четверо племінників.🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових

«Я думаю, що коли почнеться риття каналізації - це вже дно, це - село. Троєщина повертається до свого Origin», — голова Деснянського району Максим Бахматов у коментарі NV Житловий масив Троєщина у Деснянському районі повністю не опалюється вже понад тиждень, а світло подається зі значними перебоями або ж взагалі відсутнє.Мешканці району, які поспілкувалися з NV, розповідають, що температура в їхніх квартирах коливається від +8 °C до +10 °C.30 січня Віталій Кличко повідомляв, що без тепла залишаються 253 багатоповерхівки.Одним із найгірших сценаріїв для масиву могло стати замерзання труб, однак голова району запевняє, що на Троєщині немає будинків, де станом на зараз замерзла каналізація. 99,9% води з труб у будинках злили вчасно.На запитання про те, як за шкалою від 1 до 10 він оцінив би дії міської влади щодо підготовки до потенційного апокаліпсису, він відповів: «на одиницю».NVпублікує репортаж про стан справ на Троєщині через колапс зі світлом і теплом після ворожих атак. Читайте за посиланням.📸: Сергій Окунєв / NVПідпишіться на NV

Солдат Антон Тупчій на псевдо Тоха прийняв свій останній бій 6 лютого 2023 року поблизу міста Вугледар на Донеччині. Воїн поліг під час бойового завдання внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Йому назавжди 27 роківАнтон народився і виріс у місті Біла Церква Київської області. Закінчив Національну академію внутрішніх справ у столиці, здобувши вищу освіту за фахом правоохоронця. Працював у Фастівському районному управлінні поліції. Любив спорт, особливо футбол. Грав за команду «Рось» з рідного міста.Після початку повномасштабного вторгнення Антон став до лав Збройних сил України. Служив снайпером у 72-й окремій механізованій бригаді. «Антон був дуже доброю і мужньою людиною, яка завжди прийде на допомогу в будь-якій ситуації. Завжди заряджав усіх своєю усмішкою та позитивом», – написала сестра Валерія. Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Також йому надали звання «Почесний громадянин міста Біла Церква». Поховали Антона Тупчія у рідному місті.У нього залишилися батьки, сестра та брат.🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових

Сергій Оганезов на псевдо Беркут загинув 18 березня 2022 року в місті Миколаєві. Того дня окупанти завдали ракетного удару по казармі. Захиснику назавжди 26 роківСергій народився 10 листопада 1995 року в Одесі. Мав чотири вищі освіти. У 2013-му вступив до Одеського національного морського університету за спеціальністю «Портовий інжиніринг машинобудування», згодом почав навчатися також за напрямом «Транспортні технології». Працював головним спеціалістом відділу міграційного контролю управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області. Під час роботи вирішив опанувати правничу спеціальність, тож вступив до Національного університету «Одеська юридична академія». Паралельно навчався у Військовій академії міста Одеса, готуючись до служби у ЗСУ. У червні 2022 року мав отримати перше військове звання. Після початку повномасштабного вторгнення Сергій долучився до лав 35-ї окремої бригади морської піхоти. Служив у 137-му окремому батальйоні. Псевдо Беркут він вибрав сам – на честь улюбленого птаха батька, заслуженого тренера України з самбо, який багато років тренував бійців спецпідрозділів. «Сергій мріяв про велику родину, чотирьох синів, про успішну кар’єру, про здійснення такої бажаної сімейної подорожі до теплої Іспанії. Та понад усе він мріяв колись побачити світле та європейське майбутнє України. Відданий патріот, справжній син своїх батьків та Батьківщини. Людина, про яку неможливо не говорити. Людина, на яку варто рівнятись. Людина слова, людина честі та справедливості», – написала його сестра Аліна. Посмертно Сергія Оганезова нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Його ім’я вшановане на Алеї Героїв та на «Стіні пам’яті» при кафедральному соборі Різдва Христового в Одесі.Поховали захисника на Західному кладовищі рідного міста.У нього залишилися батьки, дві молодші сестри, молодший брат і дідусь.🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових

Головний сержант Віктор Войтенко на псевдо Villi поліг 15 квітня 2025 року поблизу села Кам’янське Запорізької області. Під час евакуації бойової групи з-під вогню захисник, ризикуючи життям, сів за кермо, щоб вивезти побратимів. Ворожий FPV-дрон уразив машину українських оборонців. Воїнові назавжди 28 роківВіктор народився в селі Павлівка Калинівського району на Вінниччині. Жив у селі Гущинці рідної області. Закінчив місцеву ЗОШ І-ІІІ ступенів і Гущинецьке вище професійне училище, де здобув фах тракториста-машиніста. Свій військовий шлях Віктор розпочав у 2017 році – служив за контрактом у Збройних Силах України. Брав участь в АТО. Отримав статус ветерана війни. Після завершення контракту в жовтні 2021 року повернувся до мирного життя. Створив сім’ю із коханою жінкою. 6 січня 2022-го в подружжя народилася донечка. А невдовзі почалася велика війна. На третій день повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року, Віктор добровільно повернувся до своєї частини. Служив командиром міномета 1-го відділення мінометного взводу роти вогневої підтримки 131-го окремого розвідувального батальйону імені полковника Євгена Коновальця. Брав участь у звільненні Херсонщини, бойових діях на Донеччині, військових операціях на Харківщині, стримував ворога на Запорізькому напрямку. «Мій чоловік був моєю опорою, любов’ю, душею нашої родини. Він віддав життя заради побратимів, заради України, заради нашої донечки. Його подвиг – це біль, гордість і памʼять, яку я пронесу крізь усе життя. Я вірю, що він гідний найвищої шани від своєї держави!», – сказала Валентина, дружина полеглого воїна. За бойові заслуги Віктора Войтенка нагородили численними нагородами, зокрема:медалями 10-го армійського корпусу, нагрудними знаками «За взірцевість у військовій службі», «Хрестом розвідника», «Золотим хрестом», відзнакою Оперативного командування «Південь» (Оперативно-тактичне угруповання «Херсон»). Поховали воїна в селі Гущинці на Вінниччині.У нього залишилися батьки, дружина та донька.🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових

Молодший сержант Сергій Бондар на псевдо Бемко поліг 27 березня 2022 року у бою біля села Кам’янка Харківської області. Захисникові було 25 роківСергій народився 29 березня 1996 року в селі Разіне Житомирської області. Був веселим, кмітливим і комунікабельним. «Він якось притягував до себе людей, а у дитинстві був дуже хитрим. Коли дівчата хотіли з ним гратися, казав: «У мене багато роботи, допоможіть спочатку яблук назбирати». І вони бігом-бігом збирають, а він сидить, усміхається і дивиться на них», – поділилася спогадами його мама Людмила.Сергій закінчив Вінницький транспортний фаховий коледж за спеціальністю автомеханіка. З 2017 року служив в зоні АТО: боронив Станицю Луганську та Авдіївку. У 2021-му звільнився, почав працювати на станції технічного обслуговування в Житомирі. Захоплювався спортом та автомобілями. На вихідних приїздив у рідне село, грав у футбол./У перший день повномасштабного вторгнення Сергій став на захист України у складі 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади. Виконував бойові завдання як командир відділення, командир гранатомета.«Я пережив багато разом із Сергієм. Ми атовці, сержанти, які добровільно поїхали до хлопців на позиції. У своєму останньому бою Сергій із гранатомета знищив два ворожі танки та одну БМП разом з екіпажем – я бачив це на власні очі. Він не був рабом – він був справжнім воїном. Стояв до кінця й ніколи не ховався за чужими спинами», – сказав побратим Костянтин.Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня.Поховали Сергія в рідному селі.У нього залишилися батько, мати та двоє братів.🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових