Опинилася сьогодні у Франківську на залізничному вокзалі о 9 ранку. Звернула увагу, як там по особливому оголошують хвилину мовчання. Не просто за всіма загиблими, а дуже по людяному перераховують, згадують військових, цивільних чоловіків і жінок, старших людей, які могли б іще жити, дітей, чиї життя обірівлися на самому злеті, а також загиблих працівників Укрзалізниці. І ще раз окремо сказали, що всі ці люди були б живими, якби росія не розпочала війну проти України.Можливо це спільний текст для усіх вокзалів, і мені просто не доводилося його чути раніше на залізниці. Але у Франківську він мене зворушив. Також на вокзалі встановлені буржуйки і лежать дрова, пахне димом, тепло. Є дитячий куточок з іграшками і столиками. У магазині навпроти нереально смачні круасани...Напевно, цей допис можна було б завершити словом "незламність", але мене нудить від цього слова. Коли бачу офіційні сюжети про "вечірки незламності" у Києві, хочеться розбити телевізор.Добре, що я себе стримую, все таки не вдома,а в гостях.Незламність - це коли є два варіанти, і люди свідомо обирають важчий, але більш почесний. У нас же обрали не ми, обрали друзі та команда Зеленського, які зробили все, щоб країна не була готовою до обстрілів інфраструктури. Двушечка на москву. А тепер тими ж ротами і тими ж каналами хвалять українців за "незламність" у ними ж допущеній катастрофі.