Діти зводили маму на "Ребелію", новий мюзикл від М.У.Р.Мої враження від вистави свіжі і дуже суб'єктивні. Це жодним чином не рецензія; я впевнена, ми ще побачимо весь спектр відгуків, від повного захвату до повного обурення - мовляв, як могли і як посміли... Власне, як і з "Ти (Романтика)". Кілька разів очі були на мокрому місці, один раз плаклала. У сцені з кінотеатру "Україна", де вже зрозуміло, що актори скажуть ту саму фразу, і я готувалася встати. Як завжди, з думкою про той незручний момент, коли виявиться, що стою тільки я. Що поробиш - така фобія є, якось з нею живу...Але зі сцени прозвучало дещо перефразоване: "Хто проти політичних репресій - встаньте!"І в цю мить підвівся весь зал, одним махом. Я знову не втовпилася у перших лавах. Другий момент - з хрестом при появі Стуса.І ще сцена з Самвидавом. Ось цей перехід від зневіри старших борців, які відсиділи своє, розбили чоло об стіну і майже опустили руки - до моменту, коли приходить підмога у вигляді молодого покоління. Все це таке співзвучне з нашою сучасністю. І сам дух вистави лягає на наші настрої як вода у суху землю, бо у нас є відчуття, що чинна влада певною мірою є продовженням тієї окупаційної. Принаймні, у мене такі відчуття.Звідси і "політичні репресії". І ще тривожні очікування на майбутнє. Руки ж то пам'ятають тризуб, який ми викидали трьома пальцями вгору на перших мітингах незалежності, а потім на обох майданах. Так от, мені здається, "це ще не кінець" - не просто саундтрек до мюзиклу. Це ще й наша перспектива. Молоді, якої була повна зала, іще доведеться вийти на свої мітинги за національне відродження. А нам доведеться стояти поряд з дітьми.У інших країнах батьки передають дітям у спадок бізнеси, у нас - схеми барикад. Далі моменти з вистави, які б хотілося обговорити з тими, хто бачив. Мені не сподобалася теза про "двох українців - трьох гетьманів". Ну це моє ставлення, я вважаю її накинутою росіянами,які заажди боролися проти соціальної активності і небайдужості українців. Я не люблю її повторювати.Постать Драча - не впевнена, що аж такий рівень гротеску виправданий.Щодо Кравчука: тут так, тут справедливо. Я б сказала, деколи історія розставляє все на свої місця дивними способами. А, і звичайно ж, сцена з Биківнею. Мені здається, найкраща у мюзиклі. А як вам? Наостанок, сам факт того, що в Україні, у Києві з'являються такі постановки під час війни - дивовижний. Я сама собі не вірю, що бачила це на власні очі.