Вчора я так гарно проскочила Німеччину, а потім Польщу, попри традиційну штормову зливу, що вирішила зробити ще ривок і заночувати вже в Україні. І машину заправити теж у нас. Гаманцевий патріотизм несподівано прокинувся, не знаю. Або дорога так вплинула - туман, дощ, вітер, пасма води горизонтально лягають під колеса, і таке відчуття, ніби летиш темною безлюдною трасою, одна на цій дорозі. Глупа ніч, поляки вже сплять. Слухала книжку, міркувала про те, що мої прапрапра точно б схвалили машину - краса ж, дощ за спину не капає, сидіння м'якеньке, не те що твердий держак... І за цими думками замість того, щоб з'їхати з мосту праворуч, переплутала з'їзди. Там був відкритий технічний коридор для будівельної техніки, його чомусь не перегородили ремонтники, і от саме туди я і пірнула. Буквально за секунду навігатор розгублено блимнув і завис - за його даними, ми опинилися у чистому полі. А я петляла у лабіринті якихось поворотів, проходів і захаращених будівельними балками стежок. Ось щойно була на трасі, а тепер у буквальному значенні під мостом, одному богу відомо, як я сюди злетіла - і головне, як звідси виїхати. Я потрапила на щось схоже на картинг, у темряві не видно, потім зрізала кілька метрів по гравію, потім вгору, між жовтими конусами - і ура, знову на дорозі, яку бачить навігатор. Тільки мчимо ми з навігатором у протилежному напрямку, до розвороту на Перемишль у нас щось 15 км. Ну і потім назад стільки ж. І у цей момент заблимала остання поділка пального. Знову ж таки, ніч, шторм, дощ і порожня дорога. І я вам скажу, це так бадьорить. Я тут же вимкнула аудіо книгу, вся підтягнулася, перехотіла спати, у режимі оптимальної економії все зробила без права на помилку. І на адреналіні потім не лише перетнула кордон, а й доїхала до Львова.І ось це відчуття граничної зосередженості, коли ти виправляєш власну помилку, списуєш у незворотні витрати час і ресурси, не шкодуєш за ними, а моментально перемикаєшся на наступне завдання... Я люблю це відчуття. Той момент, коли відкидаєш усе зайве, заганяєш свою внутрішню дитину куди подалі, а до штурвалу запрошуєш когось із внутрішніх дорослих.