This is where I post fromСлава Ісусу Христу, братики і сестрички. Уже друге літо, як Бог дав переїхати з мегаполіса на власну землю у справжнє село. Із господарства маю декілька вуликів (недалеко ліс), ставок, квочку і курчат, невеличкий город і сад. Мета - забезпечити себе власними натуральними продуктами - некропленими і необколотими. Уже недавно Бог благословив мати вечерю повністю зі своїх продуктів. Як і більшість із вас, я витратив найкращі роки свого життя на школу, університет, роботу в офісі і загалом життя в безбожному мегаполісі, тому виріс безпомічним дебілом, який нічого не вміє. Але тепер намагаюсь поступово це виправляти. Питань дуже багато, бо хоча в селі є в кого запитати, але людям і в селах промили мізки чаклуни-учені, і тепер вони не можуть нічого виростити, щоб не потруїти власну їжу і землю тонами хімікатів. А як клепати косу уже майже ніхто не вміє. Тому доводиться самому вчитися на власному досвіді з нуля. Надіюсь, декому з вас теж набридло жити гойським життям гірше скота, тому пропоную разом шукати відповіді на такі питання:- як лікувати дерева без хімії?- як лікувати тварин без отрути?- як дезинфікувати воду натуральними засобами?- як захистити бджіл від кліщів? (обкурюю хріном і щавлевою кислотою, хотілось би без останньої)- як захистити помідори від фітофтори? (свої нічим не кропив попри крики оточуючих і слава Богу прекрасні, але це можливо пощастило)- як захистити худобу від відьм і ветеринарів, а дітей від чаклунів-учених, які угробили землю, і їхніх колег богословів, які майже знищили Церкву?тощо.Усіх, кому цікаво, запрошую в закритий чат, де разом шукатимемо відповіді: Необколоте.Цей чат не для суперечок, не для того, щоб когось у чомусь переконати. Він для тих, хто хоче жити людським життям на землі зі здоровою їжею і чистою водою. Наприклад, якщо ви вважаєте бензокосу та ще й з пластиковою жилкою прекрасним винаходом людства, або ставите питання - навіщо піч? - то вам явно не місце в цьому чаті.Також, користуючись нагодою, продаю свій мед - залишилось 10 півлітрових банок меду зібраних на Новоліття, різнотрав'я з гречкою, і 8 по 200мл меду зібраного на Медовий Спас, різнотрав'я. Ціна півлітрової банки - 400грн, 200мл - 150грн. Писати в @ntpfeedbackbot, вишлю новою поштою. (Тим, хто купить, у подарунок захист від бану протягом місяця).Нікого не засуджую, вирватися з клітки надзвичайно складно, але бажаю, щоб більше людей переїжджало на землю і можна було разом обмінюватись досвідом і продуктами.Мир вам!
21 вересня 2025 року Православна Церква відзначає велике дванадесяте свято – Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.Святі отці називають цей день «радістю всесвіту», бо з народження Пресвятої Діви Марії скорбота Єви змінилася на надію, а людство отримало початок визволення від гріха. Напередодні свята та неділі 15-ої після П'ятидесятниці, 20 вересня ввечері, у Володимирському патріаршому кафедральному соборі було звершене всенічне бдіння.Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет молився за святковим богослужінням у вівтарі.З благословення Предстоятеля бдіння свята очолив архієпископ Переяславський і Білоцерківський Андрій у співслужінні духовенства храму.За вечірнім богослужінням була відслужена літія, на якій відбулося благословення хлібів, пшениці, вина та єлею.Після полієлею на ранній, під час читання воскресного і святкового канонів, духовенство і віряни вклонилися на середині храму іконі Різдва Пресвятої Богородиці та помазалися освяченим єлеєм.
Із книги Андрія Содомори "На одинці зі словом" (прислав О В):«Христос воскресе із мертвих, смертію смерть поправ і сущим во гробіх живот дарував»...«Ситий? – Чого ще треба?» – дорікали нам у застійні («застільні») часи. «Зрозуміло? – то чого ще бракує...» – чуємо нині. Ось тут – суть нашої бесіди. Тут і спробуємо з’ясувати, чого ще бракує, коли «розуміємо», що означає те чи інше слово. Бракує – давнини, що промовляє голосом серця і – до серця. Хіба не з особливою шанобою, душевним трепетом розгортаємо давню книгу, переступаємо поріг старого, де ще козаки молилися, Божого храму, беремо до рук старий інструмент?.. У них – душа. Згадаймо про діда-дударика: «Лиш пищики зосталися, казна-кому досталися». Найглибший трагізм тієї начебто простенької пісеньки у тому, що ті пищики, крихти душі, – «казна-кому досталися». Чому ж, визнаючи пам’ять серця за речами, заперечуємо її, коли йдеться про Слово?.. Чому, пишаючись висотою храмів, що їх нині зводимо, забуваємо про глибину Слова, що повинно у них звучати, – про наші коріння? А вміли ж ми колись бачити глибинне, приховане від зору, добре розуміючи, що висота – глибиною висока, навіть у пісні про те співали – голосом берези:Що я вгору висока,Що я в корінь глибока...Якщо справді вся річ тут у «розумінні» слів, то як бути з тими, що служать назвами для речей, котрих не зустрінемо у побуті: ризи, стихар, кивот, крилос, іконостас, проскура, царські врата (не кажемо ж «ворота»), іншими, що їх озираємо у храмі? Чи, може, око вимагає небуденного, високого, а вухо – буденного, звичного?.. Але ж це – явна суперечність: між зоровим і слуховим сприйняттям хоч якась гармонія мусить бути! Дивно звучало б у молитовному домі слово небуденне, високе й поетичне. Чому ж тоді не дивуємося, що у нашому храмі переважає тепер – буденне, побутове, низького стилю слово? Де ж як не тут, у храмі, ми повинні розрізняти, що є минуще, буденне, а що – високе, вічне? Де ж, як не тут, наша дитина повинна причаститись до високого у сфері Слова – розуміти, чому не одного й того ж стилю мова «Садка вишневого коло хати» – і «Марії» («Все упованіє моє...») чи «Молитви» («Зло начинающих спини...»)?.. Було ж у давню добу, та й в усіх часах повинно бути, розуміння відповідності (у греків – prepon, у римлян – aptum), де й коли якої мови вживати; де, приміром, повинно звучати «Воньмім», а де – «Будьте уважні» (останній вислів, до речі не з тих, що надаються для співу). Якщо позбавимо нашу мову цього крила – високого стилю – то низьким, однокрилим буде наш лет у нове тисячоліття.НТП
«Якою щасливою є людина, яка вона тверда, яка вона мужня, яка вона вільна, коли вона вміє глибоко-глибоко відчути, пропустити через своє серце ці слова: «Нехай буде воля Твоя»! Але насправді ми постійно обертаємося навколо формули абсолютно протилежної: нехай буде воля моя. Нехай кожен із вас про це згадає».35 років тому, 9.9.1990 був убитий отець Олександр Мень. Офіційно ще, на жаль, не канонізований, але всі, хто його знав і кого він привів до Христа, упевнені: отець Олександр Мень — святий. Святий просвітитель і священномученик.Його обожнюють обновленці всіх мастей, але отець Олександр не був обновленцем. І мракобісом звісно теж не був. Він був нормальним православним християнином і священником з великою любов'ю до людей і даром проповідувати. Отець Олександр був здатний на сміливі роздуми і висновки, мав дещо ідеалізовані уявлення про Захід і сучасний католицизм, бо мабуть лише раз виїжджав з СРСР, але він завжди з повагою ставився до Церкви і її традицій, які були за життя отця Олександра.«Є у нас обов'язок перед Церквою, корисний для нас: ставити свічки в дар Божому дому, виконувати пости, очищаючи власне тіло і душу, справляти свята, наслідуючи церковну традицію. Звісно, все це ми робимо погано. Я, наприклад, впевнений, що багато хто з вас, приходячи до храму, жодної свічки не поставили. Адже це дар Божому дому — дуже невеликий, незначний, але він завжди щось висловлює. Так само як і просфора — це все дар Божому дому. Храм Божий є домом, який ми любимо, і це дім молитви. Навіщо прикрашається храм? Не тому, що Богові потрібна позолота, а щоб ми видимим чином виявили нашу любов до святині».«Благословення трапез є благословення життя, благословення людської радості, благословення людської праці, яка дає нам можливість бачити цю їжу перед собою».«Так, давня людина вміла благоговіти перед величчю природи, що воскресає. Вона дивилася на неї зовсім іншими очима, і для неї природа була і матір'ю, і сестрою. І, коли після зимового сну вона прокидалася, воскресала, людина раділа. І не тільки тому, що вона отримувала в результаті цього більше їжі, а тому, що вона щось відчувала особливе, якісь особливі струмені зливалися на неї з Вічності, з Космосу. Ось чому Церква не заперечувала цих язичницьких елементів великодніх свят. Насамперед, саму паску».Світ любве́ і ві́ри і ві́дінія неуста́нно істоча́яй, среді́ враго́в Христо́вих подвиза́яся, і кни́ги своя́, я́ко світи́льники ві́ри і свиді́тельство о Христі́ возжеги́й, святи́й просвіти́телю і священному́чениче Алекса́ндре, моли́ Христа́ Бо́га спасти́ся душам на́шим.НТП
Мф. 21:33-42³³ Вислухайте іншу притчу. Був якийсь господар дому, який посадив виноградник і обніс його огорожею, викопав у ньому виностік, збудував башту і, віддавши його виноградарям, від’їхав.³⁴ Коли ж наблизився час плодів, він послав своїх слуг до виноградарів узяти свої плоди.³⁵ Виноградарі, схопивши слуг його, кого побили, кого вбили, а кого побили камінням.³⁶ Знову послав він інших слуг, більше, ніж перше; і з ними зробили так само.³⁷ Наостанок послав він до них свого сина, кажучи: посоромляться сина мого.³⁸ Але виноградарі, побачивши сина, сказали один одному: це спадкоємець, ходімо уб’ємо його і заволодіємо спадщиною його.³⁹ І, схопивши його, вивели геть з виноградника і вбили.⁴⁰ Отже, коли прийде господар виноградника, що він зробить з цими виноградарями?⁴¹ Говорять Йому: злочинців цих покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно.⁴² Ісус говорить їм: невже ви ніколи не читали в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем? Це від Господа, і дивне в очах наших.
Тут усі наші улюблені канали обговорюють Константинопольський Екзархат як альтернативу для УПЦ, тому і ми вставимо свої 5 копійок. Але без високої політики, а на власному простому прикладі.Адмін, як ніхто, радів Томосу в 2019-му, але ПЦУ зробила усе, щоб убити останні крихти поваги до неї. Хто слідкує за каналом з того часу, той сам знає про що мова. Але, якщо стисло і про головне, то в ПЦУ категорично не подобається:- підлаштування під повісточку з усіма наслідками: формальне засудження ЛГБТ і абортів, але відсутність жодних реальних кроків по ефективній боротьбі з цими явищами, а часто й показова толерантність; підтримка фемінізму і потакання усім жіночим примхам: від схвалення розлучень до відміни дрескоду в храмі;- новий календар і загалом зневага до традицій, як церковних, так і народних. Сюди ж повна відміна церковнослов'янської мови і параноїдальне відшукування "московського" в усьому, що не як у греків;- майже повна відсутність якогось церковного життя, що серед молоді, що серед "дорослих" ініціатив. В УПЦ і навіть в УПЦ КП за час існування ПЦУ уже видано більше україномовних книг, ніж у ПЦУ;- протистояння з УПЦ, яке перейшло в дику ганьбу на весь Православний світ, в першу чергу захоплення храмів.А як щодо УПЦ? Так, з часу повномасштабної війни РФ проти України, в УПЦ багато що і багато хто змінився в кращу сторону. Утім нікуди не діти її головний недолік: УПЦ канонічно знаходиться у складі РПЦ. Хтось скаже, що юридично і фактично УПЦ незалежна, але це тимчасове явище. Як тільки покращаться стосунки з РФ (а всі стосунки рано чи пізно покращуються) РПЦ відразу поверне усе на свої місця, а може ще й більше затягне гайки. Тому УПЦ, яка в РПЦ, зовсім не те місце, куди зараз хотілося б перейти.А як щодо УПЦ КП? В УПЦ КП майже немає храмів, тому чисто технічно неможливо ходити в УПЦ КП, якщо в твоєму місті немає Володимирського Собору.І лишаються два останні варіанти: або Константинопольський Патріархат дозволяє своєму Екзархату в Україні приймати і створювати парафії, або Патріарх Варфоломій організовує новий Об'єднавчий Собор, але цього разу так, щоб на нього прийшла переважна більшість архієреїв усіх українських Церков. Останній варіант виглядає більш складним, ніж Екзархат, тому лишається він. Так, фанаріоти не більші консерватори, ніж ПЦУ, але принаймні їм вистачає розуму поєднувати в своїй Церкві і консерваторів і обновленців. В ПЦУ ж консерваторів серед активного духовенства і мирян настільки мало, що можна стверджувати, що їх не існує.Тому, якщо Константинополю вдасться щось придумати, щоб під його омофором опинилася більша частина УПЦ разом із монахами, то звісно це буде найкращим варіантом для нас в поточних умовах.А як же Київський Патріархат від Курил до Карпат? Так, ці мрії залишаємо за собою, однак варто розуміти, що коли при державній владі одні безбожники-глобалісти, а не Православний Гетьман, то у великої централізованої Церкви є лише два варіанти розвитку:- перший це перетворитись на РПЦ, де в священників немає жодного права голосу і їх викинуть з Церкви за малійший непослух безбожній державі;- другий це повністю злитися з безбожним суспільством, ставши зручною лялькою в руках соросят і втративши будь який вплив. Хоча можливо ці два варіанти можуть поєднатися.Тому, браття і сестри, мир вам і єдності у Христі, а не бездумної погоні за єдністю адміністративною.НТП
Gemini, проаналізувавши усі наші дописи:Методологія та результатиАналіз було проведено шляхом підрахунку ключових слів, що асоціюються з чотирма основними політичними ідеологіями:- Авторитарні Праві (Синій квадрант): Консерватизм, націоналізм, традиціоналізм, державництво, релігія.- Авторитарні Ліві (Червоний квадрант): Комунізм, соціалізм, планова економіка.- Лібертарні Праві (Жовтий квадрант): Лібертаріанство, вільний ринок, капіталізм.- Лібертарні Ліві (Зелений квадрант): Прогресивізм, лібералізм, соціальна справедливість, права людини.Розраховані координати каналу:- Економічна вісь (X): 3.60 (помірковано праві погляди)- Соціальна вісь (Y): 4.49 (помірковано авторитарні погляди)Найбільша кількість знайдених ключових слів (545 з 810) належить до право-авторитарної ідеології. Це слова, пов'язані з поняттями церкви, держави, нації, патріотизму та традиційних цінностей. Це вказує на те, що основна тематика каналу відповідає консервативному та традиціоналістському світогляду, що й розміщує його у синьому квадранті політичного компасу.НТП
Тут Churcher поставив нам декілька питань, тому не можемо не відповісти."Що робити з тим фактом, що УПЦ МП - це реально інструмент політичного впливу на українське суспільство, яке цього впливу зазнавало роками? " — а що робити з тим фактом, що USAID і соросня це реально інструмент політичного впливу на українське суспільство, яке цього впливу зазнавало роками? А відповідаючи на ваше питання — щоб УПЦ не було в МП."Ось пишете ви про те, що за боротьбою за українську ідентичність ховається розбрат, який сіється завдяки упоротим активістам..." — так ці люди українську ідентичність і руйнують, бо календар, за яким наші предки святкували свята протягом тисячі років, це така сама частина нашої ідентичності, як і мова."Але невже ви будете заперечувати, що якраз таки через цю "спільні віру/пам'ять/свята" якраз таки й впроваджується тезис про "адиннарод"?" — то нам треба знищити свою ідентичність, бо вона має щось спільне з московитами? Це ущербна ресентиментальна позиція. Начхати, що у москалів. Ми захищаємо своє. І в цієї гри із викорінення спільного з москалями немає кінця. Що наступне? Перейти на латинку? А може взагалі на англійську мову, бо у нас із московитською мовою більше 30% спільної лексики. "додали чудову розповідь дуже сумнівного каналу, метою якого є збереження місця під сонцем для УПЦ" — а в чому його сумнівність? Засновник цього каналу український патріот і зазнавав утисків від церковного керівництва за спроби налагодити діалог із духовенством ПЦУ. І що поганого в тому, щоб намагатися зберегти свою Церкву? Людина не хоче її знищення, а хоче відокремлення від МП."а що треба робити?" — в першу чергу державі тиснути на тих ієрархів в УПЦ, від яких залежить те, куди рухатися УПЦ."Брататися з росіянами?" — ні, до чого тут це питання?"Відпустити усіх зрадників попів з МП?" — ні, усі зрадники повинні відповідати перед законом, і незалежно від того в УПЦ вони чи ні. Чому їх менше в ПЦУ? Бо ПЦУ початково була створена з проукраїнсько налаштованих людей (а зараз схоже, що швидше з антиросійсько налаштованих). А УПЦ — це зріз українського суспільства. Як і в державі Україна є патріоти і колаборанти, так само вони є і в УПЦ."Відкотити календар?" — так."Об'єднати церкви?" — так, але об'єднати, а не підкорити одну іншій."Мабуть ліквідувати ПЦУ і перейти в МП?" — ні, МП в Україні бути не повинно. Але, щоб цього досягти, треба допомогти УПЦ вийти з МП, а не робити все можливе, щоб їй захотілося там залишитися."захистили МП назвавши усіх, хто виступає проти цієї організації людьми, які сіють розбрат і віддаляють народ від Бога" — не називали, ми теж проти МП. Тільки в першу чергу треба залишатися християнами і просто людьми, відстоюючи свою позицію, а не дикунами, які думають, що мета виправдовує засіб, і якщо на тих, хто зараз в МП, повісити якийсь ярлик, то це виписує їх із християн і з людей, і можна їх принижувати."Навіщо?" — щоб припинити нищення Православ'я в Україні руками ворогів Православ'я та корисних ідіотів.
Дійсно, війна між юрисдикціями і суперечки через непотрібні реформи перетворили церковне життя в повний хаос. Можна звісно зачинитися у своєму приході і не виглядати на вулицю, але, якщо мова йде про навернення людей до Христа або про воцерковлення, то ця справа зараз стала просто неможливою. Чому московська церква? Чому московський календар? Чому календар не московський, а Пасха московська? Чому московська мова? Чому московська вимова? Чому вимова українська, а текст написаний в москві? Чому церква і мова українська, але московські традиційні цінності? І так далі.Веселий піп:Під час прогулянок по селу, вийшов до мене один чоловік. Він питає якого патріархату наша Церква. Я відповідаю що УПЦ, ну і далі розмова про ПЦУ, патріарха і т.д. Бачу, що його ця тема напрягає, але і розібратися хоче. Я потрохи перейшов все-ж до розмови про Бога і якось стало світліше. І він дружелюбно посміхався і в мене знаходились якісь слова. Після розмови зробив черговий висновок про те, як міжцерковні розборки віддаляють від Бога, і як розмова саме про духовне приносить просвітлення. Але, нажаль, войовнича пропаганда призвела до того, що люди майже не здатні говорити про духовне, бо усе заповнено релігійною війною. Ось відвертаються люди від Церкви.
Гарно написав москаль, але щодо кінця нашої історії він сильно помилився. Вона триває.— Ты говоришь — Петербург. Если бы ты знала, какой это ужас и как я там сразу и навеки понял, что я человек до глубины души южный. Гоголь писал из Италии: "Петербург, снега, подлецы, департамент — все это мне снилось: я проснулся опять на родине". Вот и я так же проснулся тут. Не могу спокойно слышать слов: Чигирин, Черкасы, Хорол, Лубны, Чертомлык, Дикое Поле, не могу без волнения видеть очеретяных крыш, стриженых мужицких голов, баб в желтых и красных сапогах, даже лыковых кошелок, в которых они носят на коромыслах вишни и сливы. "Чайка скиглить, литаючи, мов за дитьми плаче, солнце гpie, витер вie на степу козачем..." Это Шевченко, — совершенно гениальный поэт! Прекраснее Малороссии нет страны в мире. И главное то, что у нее теперь уже нет истории, — ее историческая жизнь давно и навсегда кончена. Есть только прошлое, песни, легенды о нем, — какая-то вневременность. Это меня восхищает больше всего.
И. Бунин. Жизнь Арсеньева. Юность. Первое полное издание. Нью-Йорк, 1952| Літопис |
