✙ НТП ✙ | Із книги Андрія Содомори "На одинці зі словом" (прислав О В):«Христос ...

Із книги Андрія Содомори "На одинці зі словом" (прислав О В):«Христос воскресе із мертвих, смертію смерть поправ і сущим во гробіх живот дарував»...«Ситий? – Чого ще треба?» – дорікали нам у застійні («застільні») часи. «Зрозуміло? – то чого ще бракує...» – чуємо нині. Ось тут – суть нашої бесіди. Тут і спробуємо з’ясувати, чого ще бракує, коли «розуміємо», що означає те чи інше слово. Бракує – давнини, що промовляє голосом серця і – до серця. Хіба не з особливою шанобою, душевним трепетом розгортаємо давню книгу, переступаємо поріг старого, де ще козаки молилися, Божого храму, беремо до рук старий інструмент?.. У них – душа. Згадаймо про діда-дударика: «Лиш пищики зосталися, казна-кому досталися». Найглибший трагізм тієї начебто простенької пісеньки у тому, що ті пищики, крихти душі, – «казна-кому досталися». Чому ж, визнаючи пам’ять серця за речами, заперечуємо її, коли йдеться про Слово?.. Чому, пишаючись висотою храмів, що їх нині зводимо, забуваємо про глибину Слова, що повинно у них звучати, – про наші коріння? А вміли ж ми колись бачити глибинне, приховане від зору, добре розуміючи, що висота – глибиною висока, навіть у пісні про те співали – голосом берези:Що я вгору висока,Що я в корінь глибока...Якщо справді вся річ тут у «розумінні» слів, то як бути з тими, що служать назвами для речей, котрих не зустрінемо у побуті: ризи, стихар, кивот, крилос, іконостас, проскура, царські врата (не кажемо ж «ворота»), іншими, що їх озираємо у храмі? Чи, може, око вимагає небуденного, високого, а вухо – буденного, звичного?.. Але ж це – явна суперечність: між зоровим і слуховим сприйняттям хоч якась гармонія мусить бути! Дивно звучало б у молитовному домі слово небуденне, високе й поетичне. Чому ж тоді не дивуємося, що у нашому храмі переважає тепер – буденне, побутове, низького стилю слово? Де ж як не тут, у храмі, ми повинні розрізняти, що є минуще, буденне, а що – високе, вічне? Де ж, як не тут, наша дитина повинна причаститись до високого у сфері Слова – розуміти, чому не одного й того ж стилю мова «Садка вишневого коло хати» – і «Марії» («Все упованіє моє...») чи «Молитви» («Зло начинающих спини...»)?.. Було ж у давню добу, та й в усіх часах повинно бути, розуміння відповідності (у греків – prepon, у римлян – aptum), де й коли якої мови вживати; де, приміром, повинно звучати «Воньмім», а де – «Будьте уважні» (останній вислів, до речі не з тих, що надаються для співу). Якщо позбавимо нашу мову цього крила – високого стилю – то низьким, однокрилим буде наш лет у нове тисячоліття.НТП