✙ НТП ✙

ПОВАРЄНОК.Мало хто в курсі але  Володимир Путін  кар'єрою зобов'язан своєму  походженню. Його дід , Спиридон Іванович Путін ,  був поваром в Горках, фактично особистим поваром Леніна.Так що його лояльність советській спадщині  не  випадкова. Він природний виходець з другого ешелону більшовицької еліти. Все чого досягла його родина та він, обумовлено  жовтневим переворотом 1917 року.Так що коли його називають царем або звинувачують в спробах відродження імперії, це ніщо інше як абсолютно абсурдне возвеличення ворога. Немає ніякої Російської імперії 2.0 і новітнього царя тим більше. Є лєнінський поваренок який боронить право черні на свою космополітичну та глибоко егалітарну державу СРСР (не 2.0 бо РФ це не перезаснування проекту, а його косметичний ремонт). Так що не треба розводити тєрпільський "антиколоніальний дискурс", який перетворює нас в пригноблених дикунів, а кац..ів в лордів.Ми Нація військово - аристократичної культури яка протистоїть нападу орди біглих холопів. Треба знати собі ціну.

Підписник просить про допомогу.21 червня 2026 року у Фінляндії сталася трагедія за участю диякона Української Православної Церкви Владислава Волкова. Під час відпочинку на воді священнослужитель побачив дитину, яка потрапила у вир і почала тонути. Владислав негайно кинувся на допомогу, зумів витягти дитину з небезпечного місця, однак сам вибратися на берег не зміг.У загиблого клірика залишилися двоє маленьких дітей віком трьох років і одного року, а для своїх батьків він був єдиним сином. Знайомі Владислава згадують, що він змалку активно брав участь у церковному житті, прислуговував у вівтарі, а згодом закінчив семінарію і прийняв сан диякона. Близькі називають його вчинок проявом тієї самої жертовної любові, яку явив людству Сам Христос.Сім'я потребує допомоги всіх небайдужих, транспортування тіла коштує 5.000 євро і цю суму ми повинні зібрати вже.Реквізити для пожертвування‼️Моно 4441 1144 0463 5045Банка https://send.monobank.ua/jar/2d55xpRVoyПосилання на конверт Приватhttps://www.privat24.ua/send/4a94d

Мк. 16:9-20⁹ Ісус же, воскреснувши вранці в перший після суботи день, насамперед явився Марії Магдалині, з якої вигнав сім бісів.¹⁰ Вона пішла і сповістила тих, які були з Ним, що плакали і ридали.¹¹ Та вони, почувши, що Він живий і що вона бачила Його, — не повірили.¹² Після цього явився в іншому образі двом з них на дорозі, коли вони йшли до села.¹³ І ті, повернувшись, сповістили іншим; але й тим не повірили.¹⁴ Нарешті Він явився самим одинадцятьом, коли вони возлежали на вечері, і дорікав їм за невір’я і жорстокосердість, що не повірили тим, які бачили Його воскреслим.¹⁵ І сказав їм: ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню.¹⁶ Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, буде осуджений.¹⁷ Віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами,¹⁸ братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип’ють, не пошкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові.¹⁹ Господь же, після розмови з ними, вознісся на небо і сів праворуч Бога.²⁰ Вони ж пішли і всюди проповідували, а Господь допомагав їм і стверджував слово наступними знаменнями. Амінь.НТП

Олександр Усик під час виступу на саміті у США заявив, що роками жив у пропаганді "Какая разніца". Я людина, яка більшу частину свого життя спілкувалася російською мовою, школу закінчив українською, інтерв’ю після змагань давав виключно українською. Коли були питання, чому я розмовляю російською, а не українською, то думав: “Яка різниця, ми ж одне одного розуміємо?" — сказав боксер. Усик сказав, що лише згодом усвідомив, що українська мова є ідентичністю та зброєю, яку росія хоче знищити протягом багатьох років. За його слоавами, кожен, хто має мізки, розуміє, що ми боремося все життя за свою незалежність. Також Усик заявив, що "неможливо" буде просто віддати росії окуповані території, та порівняв це з тим, якби росія відібрала у США Аляску.Після цього він розповів американцям про свій будинок під Києвом, куди у 2022 році заселилися російські окупанти. Ці хлопці жили в моєму будинку кілька тижнів, робили все, що їм заманеться. Коли українська армія їх вибила звідти, група людей дивилася, чи не залишилося там вибухівки. Вони [окупанти] знали, чий це будинок, і залишили там дві розтяжки. Просто обстріляли дім, зруйнували все, що там було, вкрали особисті речі й поїхали собі. Коли ми зайшли, там було стільки бруду. Вони вкрали жіночу спідню білизну. На мою думку, у цих хлопцях живуть нелюдські інстинкти — вбивати, грабувати — сказав Усик

Унікальна традиція Diablucos de Helechosa de los Montes родом з Іспанського міста Бадахос:Уявіть собі картину: йде урочиста католицька процесія на свято Божого Тіла, священник благоговійно несе Найсвятіші Тайни під великим балдахіном, а попереду них крокує справжній диявол у червоному одязі й щосили б'є в барабан. Звучить як якесь богохульство, правда?Колись на цих землях існували давні язичницькі культи літнього сонцестояння, де люди вшановували «царя пекла» та сили природи. Католицька Церква не стала забороняти ці народні обряди, а повністю інтегрувала в християнське свято. Маленькі дияволи (diablucos) на святі більше не уособлюють реальну владу темряви. Вони представляють боротьбу добра і зла, в якій сили гріха зазнали повної  поразки. Червоний диявол із барабаном йде попереду Христа в Євхаристії. Він не бешкетує, а задає ритм ході, своїм стукотом звіщаючи наближення Переможця пекла. Христос переміг гріх, і тепер навіть сили темряви упокорені служити його славі.Цей обряд офіційно задокументований у парафіяльних архівах міста Бадахос ще з 1591 року.Прислав ДаниїлНТП

Псалом 411 В коне́ць, в ра́зум сино́в Коре́йових, псало́м Дави́ду, 41.2 І́мже о́бразом жела́єть єле́нь на істо́чники водни́я, си́це жела́єть душа́ моя́ к Тебі́, Бо́же.3 Возжада́ душа́ моя́ к Бо́гу крі́пкому, живо́му; когда́ прийду́ і явлю́ся лицю́ Бо́жию?4 Би́ша сле́зи моя́ мні хліб день і нощ, внегда́ глаго́латися мні на всяк день: гді єсть Бог твой?5 Сія́ пом'яну́х і ізлія́х на м'я ду́шу мою́; я́ко пройду́ в мі́сто селе́нія ди́вна, да́же до до́му Бо́жия, во гла́сі ра́дованія і іспові́данія, шу́ма пра́зднующаго.6 Вску́ю приско́рбна єси́, душе́ моя́? І вску́ю смуща́єши м'я? Упова́й на Бо́га, я́ко іспові́мся Єму́, спасе́ніє лиця́ моєго́ і Бог мой.7 Ко мні самому́ душа́ моя́ см'яте́ся; сего́ ра́ди пом'яну́х Тя от землі́ іорда́нськи і єрмонії́мськи, от гори́ ма́лия.8 Бе́здна бе́здну призива́єть во гла́сі хля́бій Твої́х; вся висоти́ Твоя́ і во́лни Твоя́ на мні прейдо́ша.9 В день запові́сть Госпо́дь ми́лость Свою́, і но́щію піснь Єго́ от мене́ [у мене́] — моли́тва Бо́гу живота́ моєго́.10 Реку́ Бо́гу: Засту́пник мой єси́, почто́ м'я заби́л єси́? І вску́ю сі́туя хожду́, внегда́ оскорбля́єть враг?11 Внегда́ сокруша́тися косте́м мої́м, поноша́ху мі вразі́ мої́, внегда́ глаго́лати їм мні на всяк день: гді єсть Бог Твой?12 Вску́ю приско́рбна єси́, душе́ моя́? І вску́ю смуща́єши м'я? Упова́й на Бо́га, я́ко іспові́мся Єму́, спасе́ніє лиця́ моєго́ і Бог мой.

Мф. 10:32-42³² Отже, кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним.³³ А хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним.³⁴ Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч.³⁵ Бо Я прийшов розлучити сина з батьком його, і дочку з матір’ю її, і невістку із свекрухою її.³⁶ І вороги людини — домашні її.³⁷ Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене;³⁸ і хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене.³⁹ Хто зберігає душу свою, загубить її, а хто загубить душу свою заради Мене, збереже її.⁴⁰ Хто вас приймає, той Мене приймає, а хто приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене;⁴¹ хто приймає пророка в ім’я пророка, одержить винагороду пророка; і хто приймає праведника в ім’я праведника, одержить винагороду праведника.⁴² І хто напоїть одного з малих цих чашею холодної води, тільки в ім’я ученика, істинно кажу вам, не втратить нагороди своєї.НТП

​​КУЛЬТ ДЕШЕВОГО БОГАОдин із найпопулярніших коментарів, який регулярно зʼявляється під моїми дописами, звучить приблизно так: «Бог не потребує храмів, золота, латини, співу та кадила, і як добре, що Церква від цього нарешті очищується!»Такі коментарі — типовий приклад того, коли правильне твердження приводить до хибних висновків. Це правда, що Господь, який є Володарем усього, не потребує нічого з того, що має людина (Дії 17:24–25). Але це зовсім не означає, що людина не повинна Йому цього віддавати.Моя дружина, наприклад, не потребує квітів, щоб жити, або моїх слів, щоб існувати. Але насправді це потрібно нам обом: мені — щоб висловити свою любов, а їй — щоб цю любов пережити. Любов, яка не шукає зовнішнього втілення, по суті, не є любов’ю.Любов — це серце християнської віри. Наш Господь є любовʼю (1 Ів. 4:8), і саме любов була мотивом для найвеличніших «жестів віри» праведників. Пригадаймо Давида, який так любив Бога, що прагнув побудувати Йому храм (пор. 2 Цар. 7:1–2), або Марію, яка через щиру любов до Ісуса вилила дорогоцінне миро на Його ноги (Ів. 12:1–3).Люди, які сьогодні повторюють як мантру, що «Богові це все не потрібно», у своєму утилітарному мисленні уподібнюються до Юди, який так і не збагнув жесту Марії. Але його оцінив Христос (Ів. 12:4–8). Він розгледів любов у марнотратстві, а глибоку віру — в безглузді.Літургійні жести, краса та знаки потрібні не Богові, а нам. Йому не потрібне золото. Воно потрібне людині, щоб навчитися ставити Бога вище за золото. Йому не потрібен храм. Він потрібен людині, щоб пам’ятати, Хто є центром її життя. Йому не потрібне кадило. Воно потрібне людині, щоб відчути, що вона стоїть перед Таємницею.Людина пізнає невидиме через видиме, а тому краса храму та літургії не лише підносить нас від земної буденності до небесної слави, але й дозволяє висловити щирий порив душі до Бога, віддавши Йому найкраще з того, що ми маємо.Проте саме тут прихильники спрощення висувають свій улюблений аргумент. Мовляв, перші християни не мали храмів, помпезності та урочистих літургій не тільки через постійний тиск переслідувань, а насамперед через переконання. Вони проповідували «просте» християнство, і тільки за імператора Костянтина, коли Церква стала religio licita («дозволеною релігією») і вийшла з катакомб, вона вступила в союз із державою, отримала імперські ресурси і почала своє «велике будівництво».Але це лише частина історії. Зауважте, що навіть у катакомбний період Церква не зрікалася естетики, а плекала її за першої ж нагоди під час нетривалого затишшя. Яскравий приклад — домова церква в Дура-Европос (III ст.), де ми бачимо спроби створити фрески й архітектурно виділити сакральний простір для Євхаристійних зібрань.Прекрасні храми будувалися й у часи бідності, війн, чуми та занепаду цілих імперій. Ба більше, християни Сходу (наприклад, вірмени чи сирійці), які століттями перебували під гнітом ісламських правителів і не мали жодної державної підтримки, зберегли неймовірно пишну, багату та містичну літургію. Отже, прагнення до краси в богослужінні — це внутрішня потреба віри, а не політичне замовлення.Я вже писав, що простота не тотожна мінімалізму. Простота — це не антонім краси та естетики. Перші християни були виховані на літургіці Єрусалимського Храму з його золотом, літургійним одягом священників та кадилом. Сам Христос брав участь у цих храмових богослужіннях і ніде їх не засуджував.Навіть юдеї, які були простими людьми, через свою віру прагнули створювати прекрасні сакральні простори. Коли перський цар Кир фінансував відбудову Храму за часів Зоровавеля, повертаючи колись загарбане золото, юдеї не казали: «Ой ні, це брудні імперські гроші, давайте краще побудуємо сарай із гівна і палок і будемо там молитися».Я знову повторю, що вже казав: намагання імітувати катакомбний період Церкви у XXI столітті — це не більше, ніж рольова гра. Причому з присмаком повного нерозуміння. Любов не обмежується мінімально необхідним. Вона завжди прагне віддати.Далі буде.#una_sancta

​​ДЕМІФОЛОГІЗАЦІЯ ЛІТУРГІЇЯкщо ви колись вивчали біблеїстику, то ви напевно знайомі з імʼям Рудольфа Бультмана — відомого лютеранського дослідника XX століття.Бультман запамʼятався насамперед своїм проєктом із «деміфологізації» Нового Завіту. Його суть полягала в спробі «очистити» євангельське послання (керигму) від міфологічного світогляду давньої людини — чудес, ангелів та містицизму, — аби зробити християнство раціональним та «зрозумілішим» для сучасної людини.У тому ж XX століття Католицька Церква здійснює глибоку реформу літургії, під час якої багато чого було вилучено, спрощено, скорочено або докорінно змінено. Фактично вона «деміфологізує» Святу Месу, прибираючи з неї майже весь символізм, містику та «складні» обряди.Намір був зрозумілий: зробити Месу доступнішою, зрозумілішою і здатною залучити сучасну людину. Але що ми отримали в результаті? У багатьох місцях ми отримали літургію, яка через ексцес виконавця легко перетворюється на прісну, раціоналізовану і суто «горизонтальну» дійсність.— Навіщо потрібно під час хрещення дитини розгортатись від «темряви» заходу до «світла» сходу? Це якийсь забобон.— Навіщо дути на людину під час екзорцизму? Це якась магія.— Навіщо потрібні багаторазові хресні знамення над Святими Дарами під час Євхаристійного канону? Чи не достатньо одного? Якийсь варварський ритуалізм.— Навіщо всі ці багаторазові поклони, колінопреклоніння, знаки хреста? Це якийсь духовний ОКР.— Навіщо священнику після консекрації тримати з’єднаними пальці, щоб не загубити навіть найменшу частку Євхаристії? Це якесь ідолопоклонство.Ці питання не вигадані — саме так часто мислить сучасна людина, яка дивиться на літургію крізь призму функціональності та раціональності. Але парадокс ситуації в тому, що коли Меса все-таки стала «зрозумілою» і «доступною», ті самі люди, які раніше скаржилися на її складність, просто розвернулися й пішли. Адже буденність обряду і побутовість мови роблять Святу Месу не ближчою, а непотрібною.Парадокс «деміфологізації» полягає в тому, що коли ти забираєш із літургії Таємницю, ти не відкриваєш Бога — ти Його ховаєш. Сучасна людина й так живе в абсолютно раціональному світі, а тому, приходячи до храму, вона шукає не продовження своєї буденності, а прориву у Вічність. Вона шукає Те, що перевищує її розум.Рудольф Бультман щиро вірив, що, очистивши Новий Завіт від «міфів», він змусить молодь ХХ століття нарешті почути Євангеліє. Католицькі літургісти щиро вірили, що, очистивши Месу від «середньовічного ритуалізму», вони заповнять храми. Але досвід останніх десятиліть, особливо в Західній Європі, змушує поставити складне питання: чи ми не помилилися?Моя дружина і старша донька, які ніколи не вивчали літургіку, після першого ж відвідування Тридентської Меси сказали мені, що це найкраща Меса, яку вони коли-небудь бачили. Чому? Тому що вони пережили те, чого прагнула їхня душа: святість, глибину, гідність, красу, таємницю і невимовну любов до Бога.Спроба заговорити з сучасною людиною суто побутовою мовою призвела лише до того, що вона пішла геть. Щоби вона повернулася, Церква має знову відкрити для самої себе прекрасну літургічну традицію Римської Церкви, яка говорить мовою знаків, жестів і повторень, вводячи людину в Таємницю і не намагаючись бути повністю «зрозумілою».Я чудово розумію, що ніякого повернення до Тридентської Меси в найближчому майбутньому не буде. Але вже сьогодні видно, що серед молоді зростає інтерес до насиченішої, глибшої і зосередженішої літургії. Вже зараз постає покоління молодих священників та вірних, які покладають своє життя заради збереження літургійного скарбу Церкви. Тому я не просто contra spem spero. Я знаю, що все буде добре.Майбутнє належить тим, хто вміє берегти вічне. В наших храмах знов засяє велич Христа.Далі буде.#una_sancta

Ін. 17:1-13¹ Після цих слів Ісус звів очі Свої до неба і сказав: Отче! Прийшов час. Прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе;² як Ти дав Йому владу над усякою плоттю, щоб усьому, що Ти дав Йому, дав Він життя вічне.³ Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа.⁴ Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати.⁵ І нині прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого — славою, яку Я мав у Тебе, коли ще не було світу.⁶ Я явив ім’я Твоє людям, яких Ти дав Мені від світу; вони були Твої, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли слово Твоє.⁷ Нині зрозуміли, що все, що Ти дав Мені, є від Тебе.⁸ Бо слова, які Ти дав Мені, Я передав їм, і вони прийняли і зрозуміли воістину, що Я зійшов від Тебе, і увірували, що Ти послав Мене.⁹ Я за них благаю, — не за весь світ благаю, але за тих, яких Ти дав Мені, тому що вони Твої.¹⁰ І все Моє — Твоє, і Твоє — Моє; і Я прославився в них.¹¹ Я вже не в світі, та вони в світі, а Я до Тебе йду. Отче Святий! Збережи їх в ім’я Твоє, тих, кого Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми.¹² Коли Я був з ними у світі, Я зберігав їх в ім’я Твоє; тих, яких Ти дав Мені, Я зберіг, і ніхто з них не загинув, тільки син погибельний, щоб збулося Писання.¹³ Нині ж до Тебе йду, і це говорю у світі, щоб вони мали в собі радість Мою повну.НТП