Поміж переважних вісімок і дев'яток, які отримав "Чобіток Зельмана" Олени Стяжкіної на сенсівському клубі, опинилася одна п'ятірка, і ще одна подвійна оцінка: 7 - за загальну якість книжки, і 2 - за те, як читалося цій конкретній людині.Тому середніх оцінок вийшло дві:7,7 - якщо рахувати як двійку; 8,1 - якщо рахувати як сімку )Всі три години ми цю книжку здебільшого хвалили. Зійшлися на думці, що це наша новітня "висока полиця", гідна всяких букерів. Але дуже болюча. Цитат буде мало, бо по-перше, книжка не спонукає веселитися. І загальний вайб обговорення вони не передають, просто знайте: Книжка мене травмувала, це було як стрибнути в холодну ополонку з головою без підготовки Мені було важко це читать. І не тому, що книжка погана, а тому, що це було схоже на те, як я приходжу до психотерапевта... Тут треба співпереживати героям, але поки згадаєш, хто це такий... Я читала-читала і вирішила дочитати, щоб зрозуміти: "Що ж я блять читаю?" Дочитала і зрозуміла, що я не можу критикувати цю книжку, бо герой помер. Це було б як прийти на поховання і розповідати, що мрець неправильно жив. - Або зорі не зійшлися, або настрій був не той, але я не проемпатувала герою.- Може у тебе просто психіка міцніша? - Оце точно ні! Коли дочитала, я зрозуміла, що ця книжка - мій найбільший страх. Мій найбільший страх - це що я буду довго помирати і згадувати своє життя. А тут герой помирав, як мінімум, 280 сторінок. Це ніби сидиш на кухні і людина тобі намагається виговоритися. І не виженеш, але ж як це важко! Свій відгук напишу завтра. Я особисто поставила 10.