А ви знали, що в українців не було «мрії»… до того, як її створив письменник? Це здається неймовірним: відчуття, яке супроводжує людину з моменту, як вона вчиться дивитися в майбутнє, не мало власного імені в нашій мові. І лише завдяки митцю воно отримало форму, яку ми тепер вимовляємо так легко й буденно. Слово «мрія» у сучасному розумінні вигадав Михайло Старицький – український письменник, драматург і поет. Він уперше ввів його у вжиток наприкінці XIX століття, і саме завдяки йому слово набуло того змісту, який ми сьогодні вкладаємо: прагнення, ідеал, бажане майбутнє. Поки ви не почали сперечатися, я скажу: вже погуглила й дізналася, що теорія походження слова «мрія» є доволі суперечливою. Одні кажуть так, інші інакше. Але мені приємно думати, що письменники можуть створювати те, що залишиться з людьми назавжди, те, що передає сенс. А взагалі є чимало слів, у яких є конкретні автори — письменники та поети, котрі подарували мові новотвори. Звісно, українська мова має багато запозичень, але основу складає власна українська лексика. Наприклад:Іван Котляревський у «Енеїді» вперше вжив слова «несамовитий» та «угамуватися». Михайло Старицький подарував нам крім «мрії» «майбутнє», «байдужість», «завзяття», «темряву», «привабливий», «пестливий». Леся Українка ввела у вжиток «провесну» та «промінь». Олена Пчілка дала мові такі слова, як «мистецтво», «переможець», «променистий», «палкий», «нестяма». Тарас Шевченко залишив по собі «високочолий», «вогняний», «мордуватися», «почимчикувати». Іван Франко створив «отвір», «привид», «чинник». Іван Нечуй-Левицький додав «самосвідомість», «світогляд», «стосунок», «перепона», «квітник», «вигукування», «сміливість». Григорій Квітка-Основ’яненко запровадив «буденний» та «перемагати». Леонід Глібов придумав «бурмотати», «пожовкнути», «соромно».