Сьогодні зранку мені попалося ось це відео ☝️, і я цілий день думаю дещо. На відео зображені різні рішення для регулятора гучності — програмістів попросили для конкурсу створити максимально незручні та дивні варіанти. Як бачите, кожен із них цікавіший за інший і, без сумніву, було витрачено величезну кількість ресурсів для того, щоб регулятор гучності став таким зручним і інтуїтивно зрозумілим, яким ми його знаємо зараз.А скільки ж було невдалих спроб? Таких приблизно, а може й гірших, як на відео. Мільйони, напевно. Але ми про них ніколи не дізнаємося, адже вдалий варіант перекриває всі інші невдалі спроби.Взагалі, шлях неправильного, як демонструє життя, — це єдиний правильний шлях. Тому що саме він і народжує правильне. Не можна одразу потрапити в точку: спершу потрібно сто разів промахнутися, де кожен промах — це не помилка, а частина траєкторії.Ми часто сваримо себе за те, що «знову не вийшло», «знову не так». Але хіба може бути інакше? Щоб придумати просте рішення, потрібно спершу перепробувати десятки складних. Щоб знайти правильні слова — сказати сотні зайвих. Щоб дійти до суті — пройти у тупики.І найпарадоксальніше в тому, що в момент помилки здається: все дарма, знову провал. Але з часом саме цей досвід складається в основу того, що колись назвуть «успіхом».